Мільярди доларів за красиві обіцянки

Найдорожчою валютою під час війни не є долари і не євро. Найдорожчою валютою є довіра.

Коли Портрет говорить про 3000 українських крилатих ракет до кінця 2025, люди не сприймають це як чергову політичну заяву.

Для мешканця Харкова це означає надію, що наступна ніч буде тихішою.

Для киянина — що російський завод, який виробляє ракети, буде знищений нашою ракетою.

Для військового — що країна нарешті отримає інструмент стримування, який дозволить говорити з агресором мовою сили.

Саме тому будь-яка розмова про українську ракетну програму давно перестала бути темою вузького кола спеціалістів. Вона стала питанням національного виживання.

І саме тому дедалі більше запитань виникає навколо компанії Fire Point (перекладається як Фраєр Понт) — підприємства, яке за короткий час от так несподівано, по бажанню смарагдових царьків, перетворилося на головну надію української ракетної програми, але водночас стало об’єктом гострої критики.

Я не ставлю під сумнів професіоналізм інженерів Fire Point, нічого не пишу зараз про дрони, і не заперечую крайню необхідність розвитку українського ракетобудування. Навпаки, я волаю з 2019, що Україні критично потрібні власні ракети, адже дрони не здатні повністю замінити високоточне ракетне озброєння.

Я не розумію інше – шабаш нескінченних обіцянок, який виконує новоявлений геній Штілерман (він же Данілов, у минулому житті на московії), не вилізаючи з телевізорів, прасок і унітазів. І як він все встигає? Мабуть Буданов поділився з ним секретом, як 24 години на добу давати інтерв’ю і одночасно керувати великим колективом фахівців.

Ще у 2024 році пані Терехова, фахівець по бордюрам та набору персонала для Квартала 95, а зараз провідний ракетобудівник України і світу, заявила, що українська крилата ракета Фламіндіч нібито перевершує американські Tomahawk. Згодом з чорних вуст нашого недолугого Портрета, який наслухався Міндіча, Умєрова і Штілермана, пролунала ще амбітніша цифра — 3000 ракет до кінця 2025 року. Але ми з вами не побачили навіть сотої частини цих ракет. Станом на зараз ракети Фламіндіч залишаються на стадії дослідно-конструкторських робіт і випробувань, і навіть не пройшли повну процедуру кодифікації для офіційних закупівель. Да, їх запускають, але й досі вони не стоять на озброєнні. А так можна було – питають інші виробники зброї? Відповідаю – можна, якщо ви служили в Кварталі 95.

І питання не в тому, скільки їх запускають. Штілерман запостив вже безліч відео запуску ракет Фламіндіч. С таким же успіхом можна постити запуски ракет на Луну і на Марс. Питання в тому, скільки ракет долетіли і вразили ціль. Я знаю про три таких випадки, задній випадок – влучання в завод на батьківщині Чебурашки, місті Чебоксари. От якщо б у командира батальйону БПС був екіпаж, який запускає 10 – 20 дронів, а влучає з них один, скільки би протримався цей екіпаж до розформування?

І от тут у мене встають і стирчать багато незручних питань.

1. Чому підприємство, ракетні розробки якого ще на стадії дослідно – конструкторських робіт і випробувань, уже називають майбутнім європейського ракетного щита?

2. Чому навколо нього концентрується настільки потужна зелено – смарагдова інформаційна кампанія?

3. Чому держава фінансує ці дослідно – конструкторськи роботи і випробування цієї єдиної приватної лавочки?

4. Чому кожне запитання про результати супроводжується не відповідями, а новими, ще масштабнішими обіцянками?

Коли злобні порохоботи та інші зеленофоби запитують у Штілермана про 3000 крилатих ракет, чи про 7 ракет на добу, він їм відповідає розповідями про майбутню балістику.

Коли виникають питання щодо балістики, з’являються заяви про власні ракети ППО. Після цього починаються розмови про європейський щит Фрея, український аналог Starlink, а потім — навіть про можливість створення власної ядерної зброї.

Це якийсь нескінченний конвеєр презентацій, нова технологія Кварталу 95, коли кожна нова обіцянка повинна перекрити невиконання попередньої.

І проблема тут значно глибша, ніж здається. Війна не терпить красивих презентацій. Війна визнає лише результат.

Коли московія запускає десятки ракет за одну атаку, Україна може відповідати лише успішними ударами дронів.

Дрони здатні підпалити нафтобазу чи пошкодити виробничий цех, але вони не можуть знищити великий промисловий об’єкт. Для цього потрібні саме ракети. Саме тому питання розвитку української ракетної програми є без перебільшення питанням національної безпеки.

Однак замість відкритої розмови про труднощі українці дедалі все частіше отримують оптимістичні анонси.

Зелена влада і її пророк Портрет ніяк не можуть пояснити, чому ставка держави на ракетобудування робиться саме на Fire Point, тоді як в Україні вже існують підприємства з багаторічним досвідом створення ракетних комплексів.

У нас є КБ «Луч», яке створило «Нептун», а також інші українські проєкти, що вже демонструють практичні результати. Але свідомо створюється концентрація ресурсів навколо одного нового підприємства, що обов’язково призведе до монополізації оборонного сектору та пригнічення конкуренції між розробниками ракет. А може зеленій владі і особисто Портрету того і треба?

Ще гострішою стає тема фінансування.

Молоденька але дуже спритна Fire Point уже залучає значні українські та міжнародні кошти, а також презентує себе іноземним партнерам як майбутнього виробника масштабної ракетної програми для всієї Європи.

Є фінансування з боку європейських партнерів, яке вичавили з них зелені переговорники, є спроби залучити нові мільярдні інвестиції, а пан Штілерман на засідання ТСК ВР вже розказує про продаж частини акцій компанії Саудівській Аравії на фантастичну суму 2.4 ярди доларів.

А я вибачаюсь запитати, чи не повинні інвестори спочатку побачити виконання попередніх обіцянок? Ну, наприклад, не просто виробництво 7 ракет Фламіндіч на добу, а результати бойового використання цих ракет, і не одиничні, як ми бачимо по батьківщині Чебурашки, а масові, десятки і сотні, як обіцяно? Виходить, що ці аравійські інвестори якісь лошари, купують фірму за красиві обіцянки.

Ще раз наголошую, що мої претензії адресовані не конструкторам і інженерам, які працюють на Fire Point, а власникам і менеджменту, які створили цю систему управління та комунікації, хто б не був цими власниками. З телевізора звисають не інженери фірми, а Штілерман, Терехова і інші манагери.

І ці самі Штілерман, Терехова і інші манагери створюють завищені очікування там, де суспільство чекає реального серійного виробництва і успішного бойового використання. А за завищеними очікуваннями, як завжди, йдуть розчарування і апатія, і в цьому й полягає головна небезпека і мерзенність цих дій.

Коли влада обіцяє 3000 ракет, а суспільство бачить лише поодинокі удари, виникає не просто розчарування. Виникає апатія і криза довіри. Люди починають сумніватися не лише в окремому проєкті, а й у всій оборонній політиці держави.

І саме це може бути набагато небезпечнішим за будь-який технічний збій.

Україна вже не раз доводила, що здатна дивувати світ своїми інженерними рішеннями. Нептун, морські дрони, FPV-системи, Авенжери і Вампіри, нові безпілотні комплекси — усе це створювалося без зайвого шуму і вже після успіху ставало предметом публічної гордості.

Можливо, саме така модель і є правильною?

Спочатку — результат, потім — пресконференція.

Спочатку — серійне виробництво, потім — гучні заяви.

Спочатку — сотні реальних влучань, потім — презентації виття на болотах.

Бо під час війни головним показником успішності оборонного підприємства є не кількість красивих слайдів, не масштабність майбутніх планів і навіть не обсяг залучених інвестицій. Головним показником залишаються ракети, які справді сходять із конвеєра, долають сотні кілометрів і вражають визначені цілі.

І сьогодні Україна чекає не нових презентацій і красивих обіцянок.

Ми вже чули Портрета: «Я вам розкажу про країну моїх мрій».

Ми всі зараз живемо в цій країні, і не кажу за всіх, а особисто мені ця країна мрій Портрета дуже не подобається.

Україна чекає ракет, які десятками і сотнями будуть щодня летіти і випалювати всю промисловість і інфраструктуру московії. Хотілось би дочекатись.

Але визнаю, все ж таки деякі свої «обіцянки» наш Портрет виконав.

Пам’ятаєте, він казав, що буде хаос, буде війна, буде долар по 45. В мене це відео є. Все це збулося.

Президент Зеленський – вирок Україні.

Готельєр Бандерівець