Я над поляками глузувати не буду, навіть коли їх політики провокують ворожнечу між нами. У мене лише кілька риторичних питань:
1. НАТО в Європі створювалось як відповідь на загрози москви. Не має значення, які форми приймають росіяни - у вигляді "Союзу", або у вигляді Федерації. Функції саме такого млявого НАТО, які нам сьогодні показує Польща - які? В чому вони полягають? Відсіч або відлякування потенційної загрози? Ні те, ні друге якось не працює. Не збили й не відлякали.
2. Повномасштабна військова агресія росії проти України почалася більше ніж 4 роки тому. На місці польських політиків треба було б не сподіватися, що Україна всі ракети прийме на себе, а вчитися. Вчитися кожного дня. Якщо це факти, як пишуть, що чотири польські винищувачі дали російській ракеті пролетіти Польщею 80 км - то що це, як не непрофесіоналізм та недбалість? Або ж спеціалісти пояснять, що чотирма літаками збити ту ракету було неможливо?
3. Польща має усвідомити, що вже мала декілька випадків з російською загрозою. І коли в черговий раз вона уникає конкретних дій, вона починає виглядати не сильною державою під прикриттям НАТО - вона починає виглядати слабачкою з безпідставними понтами. Репутацію сильного створюють, наприклад, турки. Азербайджан теж непогано себе поводить. Польщі варто задуматись.
4. Війна в Україні дала можливість Польщі заробити на українцях більше, ніж вона на них витратила. Було б доречно не шукати мотивів на наших спинах підіймати собі рейтинги, а усвідомити реальну існуючу загрозу. Людська психіка так працює, що до кінця вірить, що з нею того не станеться, що сталося з сусідами. Я кожного дня впевнююсь, що до біса ті сподівання. Гарантій немає і не буде, поки росіяни - агресори.
Я вивчила, мабуть, всі існуючі види російських засобів терору по українських містах, адже живу на так званому полігоні. Як здригається земля від авіабомб по цивільних, - полякам краще б не знати.
Ми не хочемо сваритися. Але ми ж не проти й навчити сусідів бути спроможними себе захищати. Мати міцніший тил нам вигідно. Ось тільки цей тил чотири роки особливо не вчиться. Або не хоче. Або чекає на диво. Або вірить в своє НАТО
