"МОСКОВСЬКІ ДИВЕРСІЇ" - Анатолій Герасимчук

Як вбивають тих, хто знає, як їх перемогти

20-річний студент із Полісся, Юрій Немирич, у 1632 році видає в Парижі трактат про те, як воювати з Московією.

Він точно знав, що війна з Москвою — лише питання часу.

У своїй праці «Discursus de bello Moscovitico» він заявляє:

• Московія не виконує жодних угод.

• Ворог — нечесний, деспотичний, хитрий.

• Армія — численна, але неякісна.

• Перемога — лише через підрив логістики, торгівлі, моралі.

• Найбільша загроза — не фронт, а внутрішня зрада.

Його бачення випереджало час:

• Описав деспотичну сутність Московії — ще за два століття до Карамзіна.

• Передбачив військову модернізацію Романових і загрозу експансії.

• Розробив модель війни, яку пізніше використовували і Хмельницький, і Виговський.

Важливою умовою перемоги Немирич вважав пошук союзників, навіть серед тих, хто вважався раніше ворогами.

НЕМИРИЧ КАНЦЛЕР: 1658–1659

Через чверть століття цей самий Немирич — уже канцлер нової Руської держави. Він пише умови Гадяцької угоди, в якій:

• Україна мала увійти до складу Речі Посполитої як "Велике Князівство Руське", що стало б третьою рівноправною частиною федеративної держави із правом на власну армію;

• свобода віросповідання;

• рівноправ’я України, Польщі й Литви;

• федерація без Москви.

Гадяцька угода була укладена 16 вересня 1658 року між Річчю Посполитою та Гетьманщиною під керівництвом гетьмана Івана Виговського.

Це було наближення України до статусу рівної європейської нації у XVII столітті.

Але Сейм Речі Посполитої ратифікував договір у значно урізаному вигляді, скасувавши його головні положення.

МОСКОВСЬКИЙ ПІДКУП: РУКА, ЯКА ЗАВЖДИ ВБИВАЄ

Немирич вів переговори, готував війська, будував державу.

А в цей час — цар у Москві видає прямий наказ: усунути Немирича.

Ще 6 квітня 1658 року цар Олексій Михайлович вимагав від свого воєводи Шерємєтьєва змусити гетьмана Виговського вигнати Немирича, але Виговський не погоджувався.

Початок вересня 1659 року. Ніжинщина. Немирич їде організовувати опір проти московського вторгнення.

Із засідки на нього нападають прибічники переяславського полковника Цецюри. Канцлера ріжуть на шматки.

Убили — не вороги. Убили — свої.

За голову Немирича цар виписав Цецюрі й Золотаренку по 500 соболів і 500 золотих.

Прямий підкуп. Пряме замовлення. Пряме вбивство.

Це типовий московський почерк.

Після вбивства Немирича відрікається від гетьманської булави Іван Виговський. Помер шанс на власну державу.

Немирич мав підтримку інтелігенції, армії, європейських союзників, план дій.

Ідеологічно знищив московський міф про братерство.

Писав маніфести, підписував договори, підбирав найманців, відроджував козацьку армію.

Але — не мав тилу. І в момент, коли московит стояв ослаблений після Конотопа — удар у спину.

МОСКОВСЬКИЙ ПІДПИС ПІД НАШИМИ ПОРАЗКАМИ

Це фірмовий почерк Москви з XVII століття.

Богдан Хмельницький — 1656 року підписує союз зі Швецією проти Москви. Невдовзі раптово хворіє і помирає. Багато істориків згадують про можливе отруєння.

Іван Виговський, автор Гадяцької угоди, арештований козаками Павла Тетері, страчений поляками після розколу в козацтві, який спричинили московські агенти впливу.

Данило Виговський, його брат, убитий на Січі.

Павло Тетеря — гетьман, орієнтований на Польщу, помирає у вигнанні.

Яким Сомко — страчений у 1663 після Чорної ради. Програв гетьманство Івану Брюховецькому, висунутому Москвою як «народний» гетьман.

Брюховецький, коли намагався повернутися до анти-московської позиції — розірваний своїми козаками.

Дем’ян Многогрішний — помер на засланні.

Іван Самойлович — помер на засланні.

Дорошенко, Мазепа, Орлик, Гордієнко — кожен, хто ставав на шлях незалежності — або вбитий, або вигнаний, або оббреханий.

Навіть історики, як Грабянка чи Величко, зазнали забуття або перекручення.

Кожна спроба відродити власну державу — ламалася зсередини.

Московія ніколи не перемагала нас у чесному бою. Вона купувала, труїла, зіштовхувала своїх зі своїми, запускала розбрат.

І так — знімала голови тим, хто знав, як її зупинити.

Ціль Москви — не перемогти в бою. Ціль — знищити провідників ідей.

Юрія Немирича вбили не за «зраду». Його вбили, бо він вірив у незалежну Україну в союзі з Європою, а не з Москвою. Бо був автором угод, які ставили Україну на рівень із Литвою та Польщею, а не приниженою колонією царя.

Москва тоді вже запускала інформаційні операції, розколювала ряди, купувала лояльність, сіяла недовіру до лідерів. Це була гібридна війна, яку ми впізнаємо і сьогодні.

Бо ідея незалежності — не минає.

А Москва не змінює методів.

Юрія Немирича вбили ті, хто був завербований, обманутий або куплений.

Ми сьогодні платимо за ту помилку.

Бо війна, яка триває нині — це війна за ту ж саму ідею, за яку загинув Немирич:

Жити вільними, сильними і далекими від Москви.

Відновлюй історію — це оборона.

Для розуміння того, як більше не дати себе вбити.

Бо Москва не почала з танків.

Вона починає з інформаційної війни.