— Діду, а чи правда, що задовго до Дмитра «Байди» Вишневецького та його фортеці на Хортиці у козаків уже був свій славетний отаман і провідник, якого давні літописи навіть називали першим козацьким гетьманом? — Грицько із захопленням подивився на Олексу, поправляючі палаючі гілки у вечірньому багатті. — Хто ж такий був той Предслав Лянцкоронський і чому його ім’я стояло на початку козацької слави?
Олекса повільно випустив із люльки густий сизий клубок диму, насмішкувато поправив вус і мовив:
— Щира правда, малий. Коли ми говоримо про витоки нашого козацтва, ім'я Предслава Лянцкоронського сяє, мов перша зоря на досвітньому небі. Хмільницький староста, хвалений шляхтич із польського роду, який мав давнє руське коріння, він став тим, хто перетворив розрізнені степові ватаги на справжнє, впорядковане військо.
На початку XVI століття південні кордони нашої землі палали від безперервних набігів кримських татар та османів. Степове Поділля та Брацлавщина перетворилися на суцільну згарище: ординці палили містечка, забирали тисячі людей у ясир, руйнували господарство й почувалися повними господарями на наших шляхах. Королівська влада була далеко, а місцеві замки не мали достатньо сил для оборони. Саме це й змусило Предслава Лянцкоронського взятися за захист рідних земель. Будучи королівським урядником та Хмільницьким старостою, він усвідомив: чекати допомоги з Кракова — марна справа. Потрібно створювати власну силу прямо тут, на рубежі Дикого Поля.
Лянцкоронський почав збирати довкола себе найвідчайдушніших і найхоробріших людей. До себе на службу він брав козаків — вільних степовиків, міщан, селян-уходників, які вміли тримати зброю, а також дрібну шляхту, яка шукала військової слави та здобичі. Він не дивився на статки чи походження: якщо ти вмієш вправно сидіти в сідлі, влучно стріляти й не боятися татарського аркана — ти ставав частиною його лицарського товариства.
Значення Предслава Лянцкоронського в розвитку козацтва важко переоцінити. Він не просто очолив козаків — він навчив їх європейської військової дисципліни, тактики та організованого ладу. Під його орудою степові ватаги перетворилися з дрібних здобичників на регулярну оборонну силу. Лянцкоронський об'єднав свої зусилля зі славетним черкаським старостою Остафієм Дашковичем. Разом вони організували низку сміливих і резонансних походів у самісінькі володіння ворога.
Найвідомішим став їхній спільний похід 1516 року під турецьку фортецю Очаків (Кара-Кермен). Козацьке військо під орудою Лянцкоронського та Дашковича не лише розгромило великі загони татар і турок, а й здобуло багату здобич, довівши всій Європі, що проти османської експансії на півдні постала нова потужна сила. Пізніше були вдалі операції під Білгородом та на татарських переправах через Дніпро.
— Бачиш, Грицьку, — підсумував Олекса, підвівши очі до нічного неба. — Лянцкоронський був одним із перших, хто зрозумів: захистити український степ можна лише тоді, коли поєднати лицарський дух свободи із залізним військовим порядком. Саме він заклав той фундамент, на якому згодом зросла вся запорозька слава.
На зображенні показано фрагмент картини польського художника Ян Матейко «Присяга Прусії» (1882 рік) із зображенням Предслав Лянцкоронський — шляхтича, військовика та одного з перших відомих козацьких гетьманів
