Україна не виживе в цій війні з апаратом мирного часу. Коли щодня гинуть наші воїни, коли мільйони українців віддають останнє, коли кожна гривня має працювати на Перемогу — залишити роздутий чиновницький паразитизм означає зрадити тих, хто в окопі. Не косметичне. Не реорганізація. А рубане рішення, яке стане демонстрацією нашої політичної волі.
Чому це критично в умовах війни?
Бо Україна не витягне війну з пів мільйоном людей у кріслах. Бюрократія, яку ми не встигли зламати за 30 років, стала баластом, що тягне країну вниз. У мирний час це було гальмо. У воєнний — це загроза. У 2024-му на кожну тисячу українців — понад 8 держслужбовців. І це без урахування ЗСУ. Вони сидять у ДСНС, СБУ, Нацполіції, податковій, митниці, судах. Вони не на фронті. Вони — в тилу. Вони — ресурс, якого ми не використовуємо. Вони — резерв, який не задіяний.
І при цьому — у нас дефіцит. Дефіцит у всьому: у бійцях, у дронах, у набої, в інженерах, у коштах. Але не в чиновниках. На них у нас — завжди вистачає.
Історичне підґрунтя: звідки взялася ця гігантоманія
Чиновницька надлишковість — не випадкова. Це прямий спадок СРСР. В Радянському Союзі держава вибудувала вертикаль тотального контролю над життям людей: від парткому до райвиконкому, від ЖЕКу до КДБ. Бюрократія була не просто апаратом — вона була інструментом влади, способом придушення громадянської ініціативи, контролю за кожним папірцем, за кожним подихом.
Це була система, що паразитувала на бюджеті, забезпечуючи стабільність за рахунок роздутого, залежного від влади класу чиновників. Це був вбудований механізм гальмування змін, захисту інтересів номенклатури. Цей апарат був неефективний — але вмів виживати, пристосовуватись, плодитись і захищати себе краще, ніж державу.
Україна, на жаль, цей апарат успадкувала. Не реформувала. Не скоротила. А лише перейменувала. Кількість органів, міністерств, агенцій, інспекцій — така сама, як у радянській УРСР з населенням 50 мільйонів, хоча сьогодні нас — менше 35. І ми у стані війни. А структури — мирні. Точніше, паразитичні. Вони не для допомоги армії. Вони — для самовідтворення.
Люди та гроші: два фронти, на яких ми можемо виграти вже завтра
Перше — люди.
Скорочення 80% апарату — це майже 400 000 осіб, з яких щонайменше половина — чоловіки призовного віку. Не цивільні, не випадкові — це підготовлені, досвідчені, озброєні. В Нацполіції — 70 тисяч, у прикордонників — десятки тисяч, у ДПС, СБУ, держохороні — ще десятки тисяч. І при цьому — фронт комплектують айтішниками, студентами і водіями. Це злочинна неефективність.
Друге — гроші.
На утримання тилової бюрократії щороку йде понад 300 млрд грн. Але це — лише частина. Величезна діра — у прихованих витратах:
Пенсії суддям, прокурорам і силовикам: понад 85 млрд грн на рік, в середньому — 20–70 тисяч грн/міс., тоді як середня військова пенсія — 7–10 тис. грн.
Держпідприємства: у 2023 році понад 250 найбільших підприємств отримали дотації на загальну суму 47 млрд грн, з них більшість — збиткові, але з зарплатами директорів понад 200 тис. грн/міс.
Премії у міністерствах і держагентствах — до 300% окладу щомісяця, включаючи воєнний час. І це — масово. І це — системно.
Судова система: понад 12 млрд грн на рік — і це при тотальній недовірі суспільства і відсутності вироків по топкорупції.
Разом це — ще 150–180 мільярдів грн, які держава буквально спалює, утримуючи "касту доторканих" у той час, як армія недоотримує навіть на бронежилети, техніку, медицину. Це — бюджет одного ракетного заводу. Або трьох бригад безпілотників. Або 40 місяців грошового забезпечення для 50 000 бійців.
Не тільки скорочення, а й очищення
Це не просто урізати штати. Це — вичистити систему. Вижити мають лише ті, хто справді потрібен: критичні служби, бойові структури, стратегічне управління. Вижити мають ті, хто довів свою цінність — не в звітах, а на передовій. Всі інші — дякуємо, і до резерву.
Це — історичний шанс оновити апарат. Завести туди тих, хто має моральне право бути при владі: ветеранів, волонтерів, професіоналів. Хай залишиться 20% — зате це буде не апарат, а зброя. І це буде сигнал людям: держава з вами. Не над вами.
Як це зробити?
Аудит: поділити всі структури на потрібні / другорядні / шкідливі.
Законодавчо: ухвалити режим скорочення під час війни. Без судових волокит. З повноваженнями для уряду рубати.
Етапно: перший удар — -50%, за 6 місяців — -80%. Але почати треба з центру. Якщо Київ не скоротить — регіони не повірять.
Фільтрація: тільки ті, хто не замараний, хто допомагав фронту або має бойовий досвід.
Цифровізація: "Дія" замість 10 інспекторів. Самообслуговування замість довідок. Максимум онлайн. Мінімум кабінетів.
Конкретні очікувані результати:
Буде звільнено понад 400 000 чиновників і службовців, які не мають критичного значення для воєнного часу.
Більше ніж 300 мільярдів гривень щороку буде перенаправлено з утримання апарату — на фронт, оборону, зброю, ППО, дрони, медицину і підтримку бійців.
До 200 000 резервістів — буде мобілізовано з числа скорочених осіб, з відповідними навичками, дисципліною і професійним досвідом.
Бюджетний дефіцит скоротиться на третину лише за рахунок вилучення неефективних витрат і паразитичних витрат на апарат.
Буде відновлено баланс справедливості: припиниться утримання суперпенсій і надплат для "касти доторканих" за рахунок армії і платників податків.
Моральна перевага повернеться державі, коли її структура відповідатиме духу народу, що воює. Коли управлінці не ховатимуться за стінами, а служитимуть разом із суспільством.
Ворог — зовні, а тил — це теж фронт
Це рішення не буде простим. Воно зруйнує чимало схем. Піде опір. Піде шантаж про "хаос". Але який більший хаос, ніж війна? Що більша руїна — апарат без функцій чи країна без перемоги?
Наш тил має бути частиною фронту. А не тінню, що живе окремим життям. Ми не маємо права утримувати армію кабінетних тіней, поки на фронті не вистачає рук, техніки і снарядів.
Настав час. Перший крок — відсікання зайвого, що не наближає перемогу. Заради неї.
