Ось вам заспокійливе есе від «Bloomberg».
Чортам не вдалось зламати глобалізацію. А відтак співпраця між людьми все-таки виживе. Не кожен сам за себе. А один з одним.
Якщо відрішитись від наших повсякденних тривог і страхів, то майбутнє може ще більше лякати своєю невизначеністю перед обличчям популістів. Трамп тільки те і робить, що руйнує дружби і партнерства заради свого американського кармана. Але виглядає так, цей кидала і мошеннік все-таки не в глобальному мейнстрімі. Все проходить, пройде і це.
Популісти програють свою війну проти глобалізації
Популістській революції в англомовному світі незабаром виповниться 10 років — ми наближаємося до десятиріччя з часу обрання Дональда Трампа президентом США. І з того часу світ вже не є таким, як раніше.
Підйом популістів, що розпочався в червні 2016 року з повстання Великобританії проти еліт, які підтримували Європейський Союз, та голосування за «Брекзит», мав прискорити кінець глобалізації. Її прояви, зокрема зростання імміграції та скорочення робочих місць на заводах, були як головною мішенню руху, так і визнавалися причиною економічного невдоволення, що підживлювало повстання.
Однак через десять років виникла парадоксальна ситуація. Цього листопада, коли американці підуть на дільниці для голосування на проміжних виборах, головним героєм яких залишається Трамп, вони робитимуть це в умовах глобальної економіки, яка є більш інтегрованою, ніж у 2016 році. Вони голосуватимуть на тлі революції штучного інтелекту, яку підтримує Трамп і яка глибоко залежить від глобалізації, а також у тіні ринків облігацій, що реагують на гору боргів, залишену глобальною пандемією. Незважаючи на всі торговельні бар’єри, що були зведені, найбезпечнішим економічним варіантом дедалі більше видається світ стійкої або навіть поглиблюваної взаємозалежності.
Так, цей висновок, здається, суперечить заголовкам у ЗМІ. Від торговельних воєн США з Канадою та Китаєм до конфліктів в Ірані та на Україні, а також до незмінної сили антиімміграційних партій у Європі — аргументи на користь розпаду світового порядку залишаються вагомими. Багато в чому той світовий порядок, що базувався на правилах і керувався технократами, який став мішенню у 2016 році, виглядає, у кращому разі, крихким. Але політична фрагментація — це не те саме, що насправді сталося з економікою.
Торгівля триває
Якщо відкинути шум і поглянути на історію з довгострокової перспективи, то стан глобалізації — тієї сили, що тягне людей до економічної інтеграції та обміну ідеями й товарами, яка пережила злети й падіння протягом понад 2 000 років — насправді виглядає надзвичайно здоровим. Світова торгівля продовжує рухатися вперед і, в абсолютних цифрах, навіть зростає. Що ще важливіше, наше життя, яке дедалі більше стає цифровим і базується на штучному інтелекті, обіцяє лише ще більшу глобальну інтеграцію в майбутньому.
Навіть показники «старої економіки» свідчать про те, що глобалізація вистояла. Світова торгівля товарами залишалася надзвичайно стійкою протягом останніх 10 років. Найпереконливіші докази наводяться у щомісячному звіті «World Trade Monitor» Нідерландського бюро аналізу економічної політики, який за липень — останній місяць, за який є дані — зафіксував обсяг поставок по всьому світу на 25 % вищим, ніж у листопаді 2016 року. Протягом останнього десятиліття цей індекс фактично зростав швидше, ніж у попередньому.
Справедливості заради слід зазначити, що торгівля фізичними товарами за останнє десятиліття зростала не так швидко, як глобальна економіка в цілому, а це означає, що вона вже не є тим двигуном, яким була колись. Але вона й не зазнала краху. А Світова організація торгівлі цього тижня заявила, що, за її прогнозами, цього року темпи зростання торгівлі (3,9 %) знову перевищать темпи зростання світового ВВП.
В Азії, Європі та Латинській Америці найважливішою економічною подією є те, що Китай експортує набагато більше, ніж у 2016 році, і що настав так званий «Китайський шок 2.0». Щомісячний експорт країни в липні був удвічі більшим, ніж у листопаді 2016 року. Подобається це чи ні, але китайські електромобілі та електровелосипеди стають все більш поширеними, що суперечить будь-яким уявленням про деглобалізацію.
Тим часом США також торгують більше, ніж раніше. Незважаючи на мита Трампа, за перші вісім місяців цього року США імпортували на 500 млрд доларів більше (у реальному вираженні з урахуванням інфляції), ніж за аналогічний період 2016 року. Частка імпорту у валовому внутрішньому продукті США практично не змінилася — вона становить від 11% до 12%.
Те саме стосується капіталу. Іноземні вкладення в американські цінні папери та американські інвестиції в закордонні активи з 2016 року зросли як за вартістю, так і як частка в економіці. Ми більш вразливі до ринків та спекуляцій один одного, ніж десять років тому.
Частка імпортованих компонентів у промислових товарах у всьому світі також залишається надзвичайно високою. За даними Організації економічного співробітництва та розвитку, у 2024 році — останньому році, за який є дані — частка торгівлі, пов’язаної з транскордонними ланцюгами постачання, а отже, й імпортованими деталями чи послугами, у світовому ВВП була вищою, ніж у 2016 році. З того часу набули чинності останні мита, введені Трампом, але компанії поки що воліють брати на себе витрати на імпортні мита, аніж переносити виробництво. І, звісно, США — лише один із учасників цього процесу.
Навіть адміністрація Трампа покладається на імпортний капітал. Трамп регулярно хвалиться, що іноземні уряди, а також американські й офшорні приватні компанії виділили понад 20 трильйонів доларів на інвестиції в США під час його другого терміну; за даними його власного відстежувача в Білому домі, ця цифра становить 11,2 трильйона доларів. Він навіть загравав з ідеєю будівництва китайськими автовиробниками заводів у США — це прийняття глобалізації, яке у 2016 році здавалося б дивним.
Глобальний ринок уваги
Але це лише світ старого зразка. Справжня історія полягає в тому, що наша інтеграція дедалі більше набуває цифрового характеру.
Наша здатність зосереджувати увагу вже глобалізувалася, а незабаром за нею підуть наш інтелект і пам’ять. Справа не лише в тому, що телефон у наших руках залишається продуктом глобалізації. Величезні центри обробки даних, що будуються, аби задовольнити попит штучного інтелекту на обчислювальну потужність, покладаються на мікросхеми та інші комплектуючі з інших країн, а також на потік бітів і байтів, що перетинає кордони.
Згідно з даними Міжнародного союзу електрозв’язку, з 2016 року кількість користувачів Інтернету у світі майже подвоїлася — до понад 6 мільярдів. МСЕ публікує дані про широкосмуговий трафік лише починаючи з 2019 року, але з того часу сукупний трафік фіксованого та мобільного широкосмугового зв’язку зріс майже вчетверо. Наприкінці 2025 року він становив приблизно 8 800 ексабайтів.
Інфраструктура для цієї цифрової торгівлі стає дедалі більш розподіленою. Центри обробки даних — це нові порти, сервери — нові транспортні контейнери, а підводні кабелі — нові шовкові шляхи.
Колись вважалося, що 70 % світового інтернет-трафіку проходить через північну Вірджинію. Сьогодні більш точна цифра становить близько 20 %. Це все ще багато. Але якщо ви перебуваєте в Лондоні, Сіднеї чи Куала-Лумпурі, ймовірніше за все, ваші онлайн-запити залишаються ближче до дому. З одного боку, це історія про фрагментацію та втрату США контролю над цінними вузькими місцями. Водночас це також вказує на розширення магістралі нашої цифрової інтеграції.
Звісно, деякі аспекти цього є тривожними. «Даркнет» — той антиутопічний ринок, що працює на криптовалюті й пропонує все, від вкрадених паролів до опіоїдів, — за останнє десятиліття лише розширився. Так само як і шахрайські «ферми» Південно-Східної Азії. Злочинність стає ще більш глобалізованим промисловим підприємством.
Проте є й більш позитивні приклади. Десятиліття тому ідея того, що соціальна мережа під китайським контролем, така як TikTok, може формувати американську культуру, вважалася серйозною національною загрозою. Але вона не зникла, незважаючи на спроби Конгресу її заборонити, і зараз є важливою складовою «економіки творців» зі своїм власним середнім класом. «Чінамаксінг» — це реальне явище. Хлопчик із сільської Ірландії, який започаткував домашній бізнес із продажу яєць із придорожньої скриньки та публікував про це в інтернеті, надихає реальних відвідувачів з іншої країни.
Незабаром після того, як футбольний клуб «Арсенал» виграв Прем’єр-лігу на початку цього року, я сидів на вечері у Вашингтоні й слухав, як доповідач вихваляв відродження американського націоналізму та різко критикував застиглу у своїх традиціях Британію. Поки він говорив, я міг думати лише про море дописів у соцмережах, які я переглядав того тижня — там інші вболівальники «Арсеналу» танцювали на вулицях у таких країнах, як Кенія. «М’яку силу» іноді переоцінюють, і це вдвічі стосується впливу спорту. Але хто б не хотів мати таку глобальну силу бренду, як «Арсенал» чи будь-який інший британський клуб?
Прем’єр-ліга зараз ще більше залежить від іноземних власників, капіталу та команд, наповнених іноземними талантами, ніж тоді, коли британці проголосували за Брекзит. Насправді її головна проблема, окрім порушень фінансових правил на кшталт «Манчестер Сіті», полягає в тому, що вона стала настільки улюбленою у всьому світі, що англійські вболівальники бояться, що їх витіснять.
Імпорт штучного інтелекту
У жодній галузі прихильність Трампа до глобалізації не є такою очевидною, як у сфері штучного інтелекту.
Масштабний інвестиційний бум, що триває зараз і який, за підрахунками економістів, перевершить масштаби будівництва залізниць у США в XIX столітті, спирається на імпортні компоненти, починаючи з високотехнологічних мікросхем та серверів, на яких працюють центри обробки даних. І навіть попри те, що Трамп підвищив мита в інших галузях, він виключив ці мікросхеми та сервери зі свого списку тарифів.
Фізичний бум — це лише початок історії штучного інтелекту. У червні дослідники з Інституту Гувера при Стенфордському університеті повідомили, що лише половина науковців, чия робота сприяла створенню фундаментальних праць, що лежать в основі китайських моделей DeepSeek, була пов’язана виключно з китайськими установами. З 356 авторів, яких вони ідентифікували, 80 навчалися або працювали в американських університетах, у тому числі 13 осіб, які загалом провели там 119 років.
Але справа виходить за межі досліджень. За даними Фонду Карнегі за міжнародний мир, опублікованими минулого місяця, китайські університети зараз є провідними постачальниками найкращих дослідників у галузі ШІ. Проте США залишаються головним магнітом для цих талантів, коли вони виходять на ринок праці. Реальність така, що американські компанії, що працюють у сфері ШІ, значною мірою залежать від інженерів-іммігрантів. Іммігранти також становлять майже дві третини засновників провідних стартапів країни у сфері ШІ.
Національні кордони також є більш проникними, ніж хотілося б політикам, коли йдеться про дані. Під час адміністрації Джо Байдена США запровадили суворий експортний контроль над передовими чіпами для штучного інтелекту, намагаючись не допустити, щоб китайські компанії використовували їх для розробки моделей. Проте китайські фірми, як стверджується, обійшли ці обмеження, орендуючи доступ до чіпів у таких країнах, як Малайзія.
Така ж тенденція спостерігається й поза межами сфери штучного інтелекту. Ми також обмінюємося все більшою кількістю ідей. За даними ОЕСР, за останнє десятиліття кількість наукових праць, співавторами яких є представники установ з різних країн, зросла, а не зменшилася.
Навіть наша віра стає дедалі глобальнішою, а точніше, її інституції дедалі більше залежать від глобальних паств і талантів. Одного літнього дня 2024 року я зустрівся з католицьким єпископом у передмісті Піттсбурга, і він розповів мені про свої зусилля з переселення не лише українських біженців, а й священиків, привезених із Нігерії та Філіппін, які опікувалися його сільськими парафіями. Його єпархія розташовувалася на території, де переважали прихильники Трампа. Проте вона покладалася на священиків-іммігрантів.
Вперше я зіткнувся з ідеєю «смерті глобалізації» у 2013 році, незабаром після того, як перейшов з роботи редактора до написання статей про те, що тоді було малопопулярною темою — світову торгівлю. На той час аргументи на користь її занепаду ґрунтувалися на наслідках світової фінансової кризи та уповільненні шаленого зростання торгівлі, що передувало 2008 року. Але з попелу тієї кризи зароджувалися нові типи зв’язків. Проголошуючи смерть глобалізації тоді, ризикували не помітити ту форму, яку вона набувала.
Економічні сили мають незмінну потужність, а здатність політиків впливати на таке аморфне явище, як світова економіка, має свої межі. Від компаній, що керуються прагненням до прибутку, до непередбачуваних споживачів — гравців, яких неможливо контролювати, занадто багато.
За останнє десятиліття світ змінився, і на нас чекають нові зміни. Пандемія змінила економічні розрахунки. Потужні держави то піднімаються, то падають. Розпочалася епоха технологічних зрушень, що викликає побоювання. Демографічні зміни змінюють обличчя наших економік. Зміна клімату бере своє і створює нові ризики. Війни тяжіють не лише над тими, хто опинився в епіцентрі бойових дій, а й над доступом світу до ресурсів.
Але через десятиліття після того, як популісти прийшли до влади, ставлячи національні інтереси понад усе, ми пов’язані між собою як ніколи раніше. Глобалізація не просто жива. Вона продовжує набирати обертів, чи подобається нам це, чи ні.
