Колись я вже це писав, але варто повторити. Проблема підйому ультрапопулістів в Європі пов'язані з тим, що дуже довго нормальні політики просували те, що називається "сервісна політика", коли політик робить те, що подобається виборцям, а не те, що є кращим для країни і нації.
Кожна школа політичного лідерства з європейцями була про те, що треба дізнатись всі-всі-всі потреби виборців і задовольнити їх якомога кращим способом, тоді за вас проголосують.
Це зруйнувало концепцію політичного лідерства, перетворивши політиків з вождів на соціальних працівників. Нудних і не цікавих.
Замість того щоб вправлятись в риториці і публічній комунікації, політики почали вправлятись в тому, хто краще розпитає виборця про його проблеми. Це послабило політиків і розбалувало виборців.
Ми не можемо обманути нашу біологічну природу. Група потребує вожака, який буде її вести. І вона завжди буде шукати цього вожака.
Оскільки класичні політики зняли з себе цю роль, бо вона занадто "патріархально-імперіалістична", то її підхопили ультрапопулісти.
А друга проблема в тому, що те, що хочуть виборці і те, що треба робити це різні речі. Люди хочуть їсти тістечка і не товстішати. Не хочуть працювати фізично, але обурюються мігрантам, які це роблять. Їм не подобається, що замість того щоб ублажати їх потреби, уряд відправляє гроші на оборону і захист України.
І сервісні політики не можуть з цим нічого зробити, бо втратили навичку переконувати.
