1. Мінімум 150–200 млрд грн — на українське озброєння, а не лише на зарплати.
Це означає не 55 млрд, а принаймні 10% усього оборонного бюджету — на виробництво ракет, дронів, ППО, техніки.
Це означає 10 заводів, а не три демонстраційні контракти. І довгострокові контракти, а не щомісячне клянчення в Міноборони.
2. Фортифікації: не 0,8%, а мінімум 3% оборонного бюджету.
Це 70 млрд, а не 15. Це — централізоване проектування, зонування рубежів, пріоритети по фронтах, а не волонтерські бліндажі на Харківщині.
Це залізобетон бетон — в інженерному мисленні.
3. 1% — на мобілізацію інтелекту і технологій.
20–25 млрд на університети, стартапи, робототехніку, ІТ для армії. Це — не благодійність. Це — зброя.
Бо перемога — не лише броня, а ще й інтелектуальний щит.
4. 10 млрд — на кадрову мобілізацію.
Це запуск державного рекрутингу, перепідготовка ветеранів, реєстри резервістів, цифрова стратегія комплектування.
Те, чого досі немає. Бо держава воює, але не знає, хто їй потрібен.
5. 50 млрд — в оборонну інфраструктуру.
Це не фонтани. Це:
• ремонт техніки,
• логістичні вузли,
• паливні бази,
• мобільні шпиталі,
• реанімаційні, банно-пральні, харчові модулі для фронту.
6. 3% на фінансову мобілізацію.
70 млрд на:
• кампанії військових облігацій;
• залучення діаспори;
• забезпечення держгарантій під кредити для ВПК;
• податкові знижки за участь в обороні.
Це можливо вже зараз. Без нових податків. Без нових кредитів.
Це — перерозподіл у межах існуючого бюджету, де на утримання йде понад 60%, а на прорив — копійки.
Тому конче необхідна зміна логіки. Українська держава разом із чиновниками, які живуть за рахунок зібраних коштів з народу, бізнесу, міжнародних донатів та кредитів, на 4 рік повномасштабного вторгнення московитів так і не дозволила собі прагнути перемоги у цій несправедливій та кривавій війні на виживання!