Зараз йде дискусія щодо посту Юрія Юзича.
Про дітей, які слухають кацапську музику і взагалі відірвані від війни. Про необхідність вкладувати гроші у виховання, в молодіжні організації, привчати до української музики.
Для мене це якось все перемішане. Так, підлітків треба виховувати. Але нможливо їх привчити до музики, яка не подобається. Неможливо заборонами виховати щось справжнє і щире.
Середній вік в ЗСУ 40+ років, пишуть. Наше покоління не виховував ніхто. Або виховувала вулиця і однозначно не патріотизм.
Мій чоловік не слухає українську музику, не був пластуном, народився в РФ, виріс в Донецьку. Але він вже вдруге на війні. Добровольцем. І не пишіть мені про "це виключення", я давно живу, я багато чого бачила.
Я вважаю, що треба вчити не патріотизму, а думати. Аналізувати. Порівнювати. Оцінювати перспективи.
Патріотизму має вчити розуміння, хто саме стоїть з іншого боку і що принесе з собою, якщо прийде. Навіть знання історії не обов'язкове, щоб просто розкрити очі і побачити, що саме відбувається там, де міняється прапор над ОДА.
Патріотизм має будуватися не на лозунгах чи піснях, це приправа до основної страви і не більше, самими приправами не наїсися. Сорокарічні дядьки воюють за свій дім, буквально, не фігурально навіть. За свій спосіб життя. За те, щоб їхні внуки не гинули солдатами у майбутній войнушках армії РФ. Оце - зрозумілий мені і багатьом іншим патріотизм.
А з кацапським репчіком ви нічого не зробите, поки на ринку не з'явиться продукт, який цим діткам сподобається більше. Ви не накриєте країну куполом, непросякним для кацапського контенту. Не цю країну. Було б зручно, звичайно, але не вийде.
