Добра новина - США таки написали якісь мирний план.
- Погана новина - громадськість поки не в курсі що там, а тексти на кшталт Блумберга про те, що пропозиція передбачає фактичне замороження війни, причому українські території, які зараз окуповані росією, залишаться під контролем москви, не додають оптимізму.
- Істерика Трампа та Рубіо, які заявили про те, що якщо хтось не погодиться з їх планом, то США виходять "з гри" - це не тільки про трампівський стиль вирішення надскладних завдань кавалерійським наскоком, але й про підштовхування України та рф до нової дати оголошення, хоча б, припинення бойових дій.
- До того орієнтиром було 20 квітня - Пасха. Плани змінюються. Тепер це 30 квітня. Це 100 день президентства Трампа ІІ. І йому дуже хочеться викотити з приводу свята не тільки яйця (за його словами, в США вони подешевшали на 87% ), а й власні миротворчі досягнення. Тобто, на все про все - 12 днів.
- Припущу, що за цей час ми можемо помінятися з пі*орами ролями. Тобто, тепер вони будуть зацікавлені в мирній угоді, оскільки (знову дивимося на Блумберг) в цьому варіанті вони досягають головного - легалізації окупації українських територій. Суспільство (в самому широкому розумінні) такий варіант не задовільнить.
Думаю, вихід США з перемовин цілком реальний. Все тому, що вони й не дуже хотіли в них приймати участь.
Як би ми не ставилися до Трампа, варто ставитися до нього погано. Самодур і нарцис. Він занадто зачарований путіним аби стати його супротивником, не кажучи вже – ворогом. Не треба натягувати на Трампа якісь великі стратегічні концепції на кшталт «зворотній Ніксон» чи «Ялта-2». Він доволі примітивний, не вміючи і не бажаючи грати у довгу дід. Він дратується як дитина, коли не може отримати бажаного «тут і зараз». Він швидко втрачає інтерес до складних питань. І, чесно кажучи не дуже цікаво чи це синдром розсіяної уваги чи він просто дебіл.
У Трампа добрі стосунки із путіним, а той професійно грає на його амбіціях та марнославстві. Нажаль, книга Боба Вудворта «Війна» вийде українським перекладом лише в серпні. Вона багато чого прояснила би на загал. Багато хто більш тверезо дивився б на перспективу перемовин, прочитавши, наприклад цей фрагмент інтерв’ю Вудворда з Трампом.
«Небажання Трампа критикувати Путіна не поодинокий випадок, а стійка риса його характеру.
"Я хочу, щоб Путін поважав нашу країну, зрозуміло?" - сказав мені Трамп під час інтерв'ю з ним перед виборами 2016 року.
"Що б він поважав?" – перепитав я.
"Ну, по-перше, це досить цікаво. Він говорив про мене дуже гарні речі", - сказав Трамп. "Він сказав, що Трамп чудовий, що Трамп буде новим лідером і таке інше. А деякі з цих клоунів сказали: "Ви повинні зректися Путіна". Я відповів: "Навіщо мені його зрікатися?".
А й дійсно? Чому Трамп має зрікатися путіна зараз? Загальним місцем є те, що Трамп не про принципи, а про вигоду. «Справедливість», «демократія», «рівність», «захист» - це все якісь "білий шум" і ліберальне скиглення слабаків, який його дуже дратує. Тому, якщо дивитися на світ його маленькими поросячими оченятами, то виглядає все десь так.
Коли він бачить Україну, він бачить країну якій допомагав його ворог – і цей ворог не путін, а Байден. В яку було влито багато грошей, настільки багато, що можна прибрехати що було ще й більше. Яка знаходиться дуже далеко. Яку очолює той, хто став приводом для його імпічменту. Яка чомусь не гнеться під його вимогами і не хоче задарма віддавати всім все що вони вимагають: рф – території та управління країною, США – копалини і ресурси. Тож з якого дива він має бути налаштованим за Україну? В іншій ситуації його могла збалансувати хвалена американська демократія з її різними гілками влади. Але маємо клопіт - президент, Палата представників та Сенат під контролем республіканців, де хтось молиться, а хтось боїться Трампа.
Тож, я схиляюся до того, що Штати зараз готові повторити свою є політику 1930-х років, коли Італія почала війну з Абіссинією і про яких Черчилль написав у своїх «Спогадах про Другу світову» наступне:
«Сполучені Штати, оскільки справа стосувалася Європи, умили руки і лише всім бажали добра. Вони були впевнені, що їм ніколи більше не доведеться турбуватися про європейські справи».
Думаю, Трамп своє наступне життя буде існувати в парадигмі ображеного, намагаючись не помічати Україну і війну проти нас. Його синдром hindsight bias - синдром ретроспективного мислення - буде посилюватися і він буде розповідати про те, що він зробив все можливе і обов'язково знайде винних. І це будемо ми. А з рф він буде вибудовувати нові «чудові і чудові» відносини роблячи вигляд, що нас не існує або що ми є, але якісь ідіоти, бо не захотіли здати власну країну на поталу ворогу і кінченим мудакам. США не будуть допомагати нам у спротиві, ані фінансово, ані збройово. Всі витрати будуть перекладені на Європу. І це кращий варіант, бо дурачок може ще й перейти на бік рф. путіну цього ж і треба – аби не допомагали Україні, а далі, думає він, «я якось сам, лише тільки ще із Китаєм, КНДР та Іраном, і трохи з «п’ятою колоною» у ЄС, переможу Україну».
Цього не буде. Не має статися. Оскільки якщо станеться, то знову повториться те, про що той самий Черчилль говорив ще у 1935 році.
Демократичні країни і пов'язані з ними держави реально і потенційно все ще були значно сильнішими за своїх противників, але їх становище, порівняно зі становищем противників не було і наполовину таким сприятливим, як за рік до того. Благі наміри, які стримуються інертністю та несміливістю, не можуть протистояти озброєній та рішучій аморальності. Щира любов до миру не може бути виправданням для втягування сотень мільйонів простих людей у тотальну війну. Підбадьорливі голоси слабких, благосних асамблей незабаром перестануть знаходити відгук і братися до уваги. Фатальний день наближається.
Actum est
