Сьогодні продовжу розмову, яку я почала у дописі про тригери переселенців.
Це тема виявилася дуже важливою й мені написала ціла купа людей, що постійно підіймали питання: «чому зрадники України досі не отримали покарання».
Для ВПО це не проговорена психологічна проблема, тож проговоримо, а читачі будуть нашими психологами-слухачами. Бо це дійсно важливо, висказати свій біль, образу, страх.
Війна очима біженців, це одна її сторона, війна очима військових – інша, війна очима держави, знову ж таки, тут зовсім інший погляд. Й ось вже сама бачу, що проговорення тригерів висвітлює темні куточки війни, які сховані від погляду людей й якась зі сторін її просто не бачить.
От, наприклад, військові могли й не знати про те, що з боку ОРДЛО та українських чиновників з 2014 року був налагоджений бізнес по виплатам пенсій тим, хто залишився на тому боці – в окупації, я писала про це.
Зараз суспільство жахається кількості зрадників, яких затримує СБУ. Я – ні. Бо я їх кількість бачила раніше, коли все починалося в нас на Луганщині. Ви думаєте цих зрадників менше у Львові, Києві чи Сумах? Ні! В нас пострадянське суспільство, яке увесь час жило або в окупації (срср), або виховувалося проросійським батьками навіть у часи Незалежності. Ми постколонія з постколоніальним синдромом. Саме тому ми так важко вириваємося з пут колонізатора.
Препаруючи війну, я проговорюю свої тригери, тригери інших людей, висвітлюю все більше темних кутів війни та окупації, тому бачу деякі соціальні речи значно швидше, ширше та більше. Бо я бачила, як люди зраджують, як приховують ці зради, як їх використовують, а ще, що страшніше, це те, що ці зради залишаться у темних куточках війни, бо написати про них немає кому. Мало хто вижив, якщо опинився у руках зрадників.
Якщо не звертати увагу усе, мовляв, люди різні, що з них візьмеш, є великий шанс прогавити зло, яке вже дихає тобі у потилицю.
Війна, це люди, суспільство, звісно, що не буде однорідності, звісно, що кожен прийме якусь сторону, звісно будуть ті, що будуть наживатися на війні та отримувати вигоду, й ті, хто віддасть цій війні усе, навіть себе, сподіваючись, що його жертва буде цеглинкою у загальній стіні спротиву.
Більшість тих, хто, як я, бачив усі кроки створення ОРДЛО, бачив зради в усіх верстах суспільства, живуть мрією про покарання зрадників, бо, як інакше. Як? Як ходити вулицями разом з катами. Як вибороти Перемогу, якщо зрадники сьогодні носять вишиванки, а завтра надають окупантам списки «неблагонадежных граждан»?
Ці питання безкінечні, бо стосуються усіх сфер життя. Бо під словом «зрадник» може бути буть хто, не тільки прокурор, слідчий, суддя, а й адвокат, вчитель, лікар, мер чи депутат та навіть генерал. Бо це люди, громадяни, які складають наше суспільство.
В 2014-му році я була вражена тим, як безпечно суспільство визначало «своїх» та «чужих» – вишиванка, прапорець на машині, якась українська символіка, мова. А в мене перед очима були страшні спогади з Луганської області, коли мер міста, очільник міліції, прокурор, судді та депутати у вишиванках стояли під Державним прапором України, розмовляли на мові, а тим часом отримували від кураторів з росії плани по здачі міста, тримали у шафах російський триколор,російську форму для присяги та приховували масове постачання з росії зброї. Ось так.
Коли я прочитала цю новину, з одного боку вона гарна, з іншого – тригернуло, бо згадала дуже багато, дуже захотілося поговорити на тему зрадників та покарання. Бо його просто немає.
Цитую: «Служба безпеки України та Державне бюро розслідувань завершили досудове розслідування щодо двох колишніх суддів з Луганщини, які з 2014 року перейшли на бік окупаційної адміністрації так званої «лнр». Обвинувальні акти вже скеровано до суду. Про це повідомила прес-служба 3 управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях.
Одна з фігуранток працювала в так званому «Ровеньківському міському суді», де ухвалювала незаконні рішення щодо ув’язнення проукраїнських громадян, застосування до них примусових заходів медичного і виховного характеру. З 2023 року вона обіймає посаду «судді верховного суду лнр» та бере участь у репресіях проти українських військовополонених.
Інша обвинувачена, колишня суддя Апеляційного суду Луганської області, у 2015 році приєдналася до «робочої групи народної ради лнр» для розробки псевдозаконодавства за зразком РФ. У 2020 році її було призначено «суддею верховного суду» на окупованій території згідно з указом президента РФ володимира путіна.
Слідство встановило, що обидві жінки сприяють функціонуванню судової системи окупаційного режиму на тимчасово окупованій частині Луганщини.
Їм інкриміновано:
ч. 3 ст. 109 ККУ – дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу;
ч. 2 ст. 110 ККУ – посягання на територіальну цілісність України;
ч. 1 ст. 111 ККУ – державна зрада.
Розслідування вели слідчі ДБР у Краматорську спільно з СБУ за процесуального керівництва Луганської обласної прокуратури».
Одинадцять років війни… Щодо двох суддів з Луганщини, які зрадили Україну, тільки закінчено досудове розслідування й попереду суд. Заочний, щоб ви розуміли…
Що ж, будемо оптимістами, ще два зрадника, вирахувано. Можливо колись й вирок вдасться виконати, якщо він буде.
«Якщо й колись» – страшні слова на війні. Можливо тому, що я знаю нюанс цих справ – заочне рішення підлягає перегляду з моменту, коли обвинувачений чи засуджений дізнається про існування цього рішення. Тобто, поясню ще раз – усі заочні рішення, що зараз суди виносять по відношенню зрадників, будь хто з засуджених може оскаржити з моменту, коли отримає це рішення (вирок) у руки.
Але ж усе розуміємо. Ну, хоч такий вирок. Може й не доживуть зрадники до моменту, щоб його оскаржити.
Але є ще одне питання. Строки встановлення злочину, строки досудового розслідування… Одинадцять років війни…
На сайтах ОРДЛО є усі судді, прокурори, слідчі, так звані мери, директора шкіл, вчителі, начальники різних структур. Здавалося, що ще простіше – візьми данні з «офіційних» ресурсів «республік» – ось тобі й доказ.
Але при цьому факт державної зради встановлено лише по відношенню (плюс-мінус) 2 % від усієї кількості зрадників з окупованих територій.
Особливо «важко» знаходять зрадників серед правоохоронних та силових структур. Я вже мовчу про пересічних громадян. Вони окреслені банальним словом «колаборанти», тобто вроді є зрада, але це не точно.
Скільки взагалі судій-зрадників засуджено, хоч би заочно? Чи зупинено їм нарахування пенсій в Україні? Чи у рамках кримінального провадження на вирок конфісковане майно у судів-зрадників на території України? Чи нараховується їм стаж? Чи призначають пенсії?…
Цих питань чимало й виникли вони не на пустому місці. Бо більшість з суддів, що зараз працюють в «судах» «лнр», мають нерухомість в Україні, скажу більше, за час війни, тобто з 2014 року, на зароблене в ОРДЛО вони активно купляють нерухомість за кордоном, в Одесі, на Закарпатті.
Багато хто вільно їздить туди-сюди, вирішує питання з колегами, має доступ до судової системи України.
Тільки у Свердловську на бік «республіки» та росії перейшло 9 з 14 суддів. П’ятеро виїхали одразу з початку окупації, навіть не дочекавшись офіційного розгляду їх заяв на переведення. Двоє суддів-чоловіків з нашого міського суду на фронті, один помер, одна суддя працює за новим місцем призначенні, інша добула термін на місці переведення та вийшла на пенсію. З тих, хто залишився там, теж не усі залишилися суддями. Бо хоч й з запізненням, зрозуміли, що до чого. То звільнилися, але вже з «суда лнр», тобто все одно з визначенням – зрадник. Більш того, звільнившись з «суду» чи «прокуратури» «ригспубліки» багато суддів, помічників судді чи прокурорів стають адвокатами. Бо ж «кто, если не мы, нужно было защищать людей»…
В сусідніх Ровеньках ситуація не така красива, як у Свердловську, там більший відсоток зрадників, як й у Краснодоні та Антрациті. А скільки суддів взагалі на ТОТ? Чи є їх перелік, чи закрито їм доступ до судової системи, чи звільнені воно в Україні за зраду присязі, чи… Питань багато.
Й це лише по суддям. А ще ж зрадники були й серед СБУ, прикордонників, митників, прокурорів, міліціянтів, й адвокатів. Тут взагалі «чорна діра». Ні обліку зрадників – ну, трошки є на «Миротворці», але ж трошки – ні судових справ, ні слідчих дій.
Переселенці-біженці з жахом розповідають, що зустрічають на вулицях мирних міст України отих перевертнів, які там «мент» чи «адвокат», а тут – ВПО.
За адвокатів окрема тема. Саме вони влаштовують усі сторони війни, бо крутяться «як білка у колесі»: там нерухомість допомогти продати в ОРДЛО (о, за нотаріусів згадала, теж за них абсолютна тиша), там пенсії порішати в Україні, там зв’язки потрібні встановити.
Відкриє ще більшу таємницю – жодне адвокатське посвідчення видане Україною, не анульовано. Тобто там це «адвокат лнр» чи «адвокат днр», а тут звичайний український адвокат. Це стосується й судівських та інших посвідчень.
Національна асоціація адвокатів це знає ще з часів окупації Криму, але досі це питання не врегульовано.
Так, є прізвища, так, є докази того, що це «адвокат лнр», але ви ж розумієте, що публікація цих «героїв», які наразі є вже доларовими мільйонерами в ОРДЛО, бо ж, я вже писала, працюють не покладаючи рук, призведе лише до судових позовів до мене. Бо жоден з них:
1.Не визнаний судом, як зрадник, а це означає – презумпція невинуватості.
2. Ніхто не позбавлений адвокатського свідоцтва в Україні.
3. Активна діяльність в «ригспубліках» подається, як «захист свобод та прав громадян України на окупованих територіях» – тут ще Героя України треба давати за партизанську діяльність в тилу ворога. Думаю, що так й буде, й по суддям, й по прокурорам, й по міліціянтам, як вони самі кажуть – «а кто-то же должен был здесь порядок поддерживать, преступников ловить, вы же сбежали, Украина нас бросила». А ж кажу – Героя цьому «герою».
Ці «адвокати-перевертні» приймають участь у «судових» справах, які йдуть в ОРДЛО та на Ростові. Звісно ж, роблять усе, щоб українських полонених засудили.
Чогось згадався Медведчук, «адвокат» Стуса. Історія знову йде по колу. Бо тоді та зараз усі ці покидьки розуміють одне: покарання не буде.
10-річна безкарність вже відростила їм крила. Вони не в розшуку, не засуджені, мають подвійні посвідчення, мають колег по обидві сторони війни, заробляють гроші на усьому, й на війні теж, тому усі вони впевнені, покарання не буде. Безкарність!
Безкарність, вона породжує вседозволеність. Це, як ніхто інший розуміємо ми, ВПО. Саме тому ми завжди реагуємо на тригерні теми, саме ми ставимо найбільше питань, бо ми дуже боїмося, що наші кати, зрадники, ті, хто знищив нашу землю й вигнав нас з будинків, відкрив двері на Сході України російським окупантам, залишаться без покарання, отримають рівні з нами права, у тому числі права голосу. Це наш найстрашніший сон, ми не хочемо, щоб це стало реальністю.
