Якщо дивитися на поверхню, результати щойно завершених президентських виборів у Болгарії можуть здатися сумними для євроатлантичного табору. Президентське крісло залишається за людиною колишнього «апарату Радєва» — Іліяною Йотоввою, яка продовжує лінію на лавірування, обережність щодо Росії та заклики до перегляду санкцій.
Але якщо оцінювати ситуацію в історичній перспективі, стає очевидним головне: у Болгарії все погано, але вже далеко не так безнадійно, як було раніше.
1. Тінь Криму і страх «не розгнівати Москву»
Не можна ігнорувати ключовий фактор, який сформував сучасний болгарський політичний психоз. Захоплення Криму, агресія Росії та постійні погрози на Чорному морі активізували не лише опір, а й потужний побічний ефект — паралізивний страх перед прямим зіткненням із РФ. Довгі роки в суспільстві жила негласна, не проговорена вголос угода з собою: «Давайте не дратувати росіян, щоб війна не прийшла і до нас». Саме на цьому страху роками виїжджали проросійські сили, пропонуючи «дружбу та мир» замість принципової європейської солідарності.
2. Еволюція поразки: як тане перевага «русофілів»
Цей страх і загравання з Москвою довгий час гарантували проросійським кандидатам легкі та нищівні тріумфи. Порівняйте цифри трьох виборчих циклів після вторгнення:
* 2016 рік: Румен Радєв виносить опонента з розривом у понад 23% (59.4% проти 36.2%).
* 2021 рік: Радєв влаштовує справжній розгром із розривом у майже 35% (66.7% проти 31.8%). Проросійський/антисистемний консенсус здається непорушним.
* 2026 рік: Спадкоємиця цієї лінії Іліяна Йотова ледь дотягує до перемоги (близько 52,5%), тоді як проєвропейський опонент Андрей Гюров упевнено бере понад 43%. Розрив скоротився до історичних 9%.
ОТЖЕ:
Болгарія досі залишається в сірій зоні геополітичних коливань, а її політику не назвеш відверто проукраїнською. Але тренд очевидний: монополія страху і проросійського реваншу тріщить по швах. Навіть попри потужний історичний багаж зв'язків із РФ і паніку перед ескалацією, міцне проєвропейське ядро країни зросло і дихає в спину колишнім гегемонам.
Система змінюється — повільно, з болем, але на користь Заходу
