Дії Дональда Трампа щодо України, а також ширший контекст його політики, мають глибокі історичні витоки. Щоб зрозуміти логіку нинішніх процесів, варто озирнутися назад: на специфічний американський ізоляціонізм і ту ідейну мутацію, яка призвела до появи сучасного корпоративного авторитаризму.
Гасло «Америка передусім», яке активно експлуатує Трамп, виникло не вчора. Воно перегукується з настроями часів Джорджа Вашингтона, однак справжнього політичного забарвлення набуло в епоху Першої світової війни. Тоді страх втрати контролю над власною долею змусив США шукати ізоляції від світових конфліктів. Вашингтон, насправді, закликав уникати постійних союзів, а не відгороджуватися від світу, однак ця ідея з часом перетворилася на гасло абсолютної ізоляції.
Після війни ізоляціонізм став державною політикою. Відмова США від членства в Лізі Націй, підняття митних бар'єрів адміністрацією Воррена Гардінга та наростаюча недовіра до зовнішнього світу створили ілюзію безпеки. Однак замість процвітання США отримали Велику депресію, а світ — новий виток агресій і диктатур. Економічний протекціонізм і короткозорість ізоляціонізму виявилися фатальними не тільки для міжнародної стабільності, а й для самої Америки.
У 1930-х роках комітет "Америка передусім" закликав не втручатися у Другу світову війну. Чарльз Ліндберг, знаний пілот і символ національної гордості, став рупором ідеї, що Америка має залишити світ напризволяще. Ідеологія комітету будувалася на підозрі до союзників, презирстві до "іноземних конфліктів" і прихильності до силового порядку, що начебто міг забезпечити мир на континенті. Фред Трамп, батько Дональда, також не залишився осторонь: його діяльність і ідеологічні симпатії укорінювались у русі, близькому до расистських організацій, що додатково формувало в сім'ї Трампів підхід до внутрішньої та зовнішньої політики.
Ці історичні паралелі мають прямий зв'язок із сьогоденням. Дональд Трамп не винаходить нових концепцій — він механічно відтворює старі моделі, адаптуючи їх до нових технологічних і соціальних реалій. Його "ізоляціонізм 2.0" поєднується із неореакціонаризмом (NRx) — антидемократичною течією, яка прагне замінити виборну владу технократичним управлінням.
Що спільного між класичним фашизмом і NRx:
Заперечення демократії: обидві системи вважають демократію слабкою й непридатною для ефективного управління. Вони переконані, що маси не здатні ухвалювати раціональні рішення.
Орієнтація на "сильного лідера": тільки тепер вождь виглядає як CEO, що керує державою як корпорацією, без відкритої участі суспільства.
Ворожість до глобальних інституцій: і тоді, і тепер шукають зовнішніх ворогів — тільки змінилася риторика. Тепер це "глибока держава", НАТО, ООН, міжнародна бюрократія.
Технологічний детермінізм: замість культури сили й механізації — культ штучного інтелекту й алгоритмічного контролю, де суспільством керують не армії, а цифрові механізми.
Руйнування старої системи: прямий терор поступився "м'якому" демонтажу інституцій через медіа, корпорації та цифрові маніпуляції.
Головна різниця: NRx не потребує масової мобілізації. Натомість достатньо створити ефективну технократичну еліту, керовану через алгоритми і контроль над інформаційними потоками.
У цьому контексті Трамп — це лише місток. Він використовує знайомі американцям гасла про "першість нації", але зміст їх змінено: йдеться вже не про захист демократії, а про заміну її на корпоративно-технократичну модель, де економічні й цифрові гіганти формують нову архітектуру влади.
Політика Трампа щодо України ідеально вкладається у цю логіку. Під виглядом "захисту власних інтересів" фактично підривається трансатлантична єдність і підтримується ослаблення демократичних союзів. Це дає простір для зростання авторитарних режимів — від москви до Пекіна й Тегерана. Ідея "захищати Америку від чужих воєн" на практиці означає потурання тим, хто кидає виклик міжнародній безпеці.
Варто також зауважити, що сучасна пропаганда ізоляціонізму активно використовує нові технології. Через алгоритми соцмереж і цифрові наративи громадянам нав'язується думка про "марність" підтримки союзників, про "некорисність" участі у глобальних безпекових проектах. І це також частина нового механізму підриву демократій зсередини.
Тому "Америка передусім" у виконанні Трампа — це не прагматизм. Це крок назад до тієї моделі поведінки, яка в минулому вже призводила до глобальних катастроф, тільки тепер із використанням сучасних інструментів контролю і впливу.
Історія чітко показує: щоразу, коли США вибирали ізоляцію і закритість, вони не уникали великих воєн і потрясінь, а лише дозволяли загрозам зміцніти. Сьогодні ставки ще вищі: цифрові технології роблять авторитарні моделі більш ефективними і менш помітними для суспільства.
Трамп і подібні йому політики сьогодні не захищають Америку — вони прирікають її на повторення найбільш небезпечних помилок минулого в новій технологічній оболонці.
Україна в цій ситуації — не виняток і не винуватець. Це лакмусовий папірець того, наскільки Захід готовий захищати свої принципи не лише на словах. Підтримка України — це не акт альтруїзму, а стратегічне рішення для збереження стабільності й відкритості у світі, де демократія дедалі більше потребує реального, а не декларативного захисту.
Якщо політика "короткострокових вигод" переможе, світ невдовзі опиниться у реальності, де демократія буде декорацією, а рішення ухвалюватимуть алгоритми, корпорації та технологічні олігархи за зачиненими дверима, без реальної участі суспільств.
