У часи кривавої Тридцятилітньої війни (1618–1648 років) Європа перетворилася на велетенський полігон для найманих армій. Коли Австрійська імперія опинилася у скрутному
становищі, Відень звернувся по військову допомогу до Варшави. За сприяння польського уряду був сформований потужний експедиційний корпус українських козаків. У жовтні 1635
року в Австрії під командуванням досвідченого полковника Павла Носковського зібралося 4 тисячі загартованих у боях українських воїнів.
Своє бойове хрещення на
західноєвропейському театрі воєнних дій козацьке військо пройшло на території Люксембургу. У першому ж зіткненні запорожці вщент розгромили великий шведсько-французький
загін, захопивши як трофеї три ворожі прапори та продемонструвавши європейцям свою високу боєздатність.
Навесні наступного року події розгорталися ще динамічніше. У
травні 1636 року полк Носковського зайняв люксембурзьке місто Іов і облаштував поруч укріплений табір. Дислокація козаків викликала занепокоєння у французького командування.
Досвідчений генерал граф де Суассон вирішив завдати раптового удару й повністю знищити козацький осередки. Зібравши значні сили — 1200 кіннотників із такою ж кількістю
озброєних слуг та щільну піхоту (включно з 800 елітними швейцарськими найманцями), — Суассон вирушив до Іова. Французи розраховували на фактор несподіванки, оскільки від
козацького табору їх відділяли річка та пагорб.
Проте козацька розвідка спрацювала бездоганно: запорожці завчасно помітили висунення ворога. Щоб розвідати реальну
чисельність супротивника, виграти час для мобілізації основних сил та виманити французьку кінноту під фланговий удар, козацьке командування застосувало свою класичну тактику —
серію хвильових атак із подальшим удаваним відступом.
Спочатку авангард із 300 козаків стрімко атакував 200 французьких передовиків і так само швидко почав відкочуватися
назад. Переконавшись, що французи клюнули на наманку, козаки повторили напад уже більшими силами. Вважаючи, що супротивник панікує й тікає, французька армія кинулася в
загальний наступ. Форсувавши річку, вони глибоко вклинилися в бойові порядки козаків. Пагорб за спинами запорожців створював ілюзію того, що козакам нікуди відступати, тож
зав'язався жорстокий рукопашний бій.
У цей момент проявився гениальний розрахунок Носковського. Поки французи завзято тиснули в центрі, а пагорб закривав від них огляд,
козаки приховано зосередили на флангах потужні резерви. Коли пастка зачинилася, запорожці завдали потужного контратакувального удару з усіх боків. Як пізніше з розпачем згадував
граф де Суассон, козаки обрушилися на його війська з такою силою, що французи не витримали навалу й хаотично кинулися втікати назад через річку. Значну частину французьких
вояків відтіснили до болота, де вони зазнали нищівних втрат.
Аналогічну військову хитрість козаки блискуче застосували й під під містом Понт-а-Мусон. Вдаючи, що готуються
до масованого штурму міських мурів, запорожці виманили французький гарнізон за межі фортеці. Потім, імітуючи безладний відступ, козацькі загони затягнули французів глибоко в ліс,
де оточили їх і повністю ліквідували.
Згодом український експедиційний корпус розгорнув активні бойові дії у французькій провінції Шампань. Розгромивши кілька місцевих
загонів, козаки здобули багаті трофеї та підірвали бойовий дух ворога.
Не менш важливу роль козаки відіграли в боях під містом Ландау. Діючи в ар'єргарді австрійської армії
разом із підрозділами хорватських найманців, полк Носковського самовіддано стримував наступ переважаючих сил французів. Це дало змогу всій імператорській армії безперешкодно та
без суттєвих втрат відійти на нові захисні позиції.
Пізніше українські воїни увійшли до складу корпусу австрійського фельдмаршала Геца, зберігши при цьому повну автономію як окрема бойова одиниця. Проте фінал цієї військової кампанії виявився сумним і прагматичним. Австрійський уряд систематично затримував виплату грошового забезпечення. Не отримавши зароблене кров'ю жалування, козаки отаборилися в Сілезії, поблизу міста Графенберг, вимагаючи чесного розрахунку. Замість виплати боргу австрійська влада направила проти своїх колишніх союзників війська під командуванням графа фон Мансфельда. Після кількох кривавих сутичок виснажений полк Носковського змушений був залишити території Австрійської імперії та повернутися додому.
