Історія перетворення невеликого московського князівства на величезну імперію — це хроніка безперервної експансії, заснованої на війнах, насильстві та планомірному поглинанні сусідніх земель. Ще наприкінці XV століття московія була лише одним із багатьох самостійних центрів на землях колишньої Русі. Проте за часів правління Івана III, який очолив державу в 1462 році та вважав себе спадкоємцем київських володарів, почалося масштабне загарбницьке просування. Першою великою здобиччю став могутній Новгород — торговельна республіка, яка контролювала величезні території на північному сході. Коли новгородська еліта спробувала знайти захист у Литовського князівства, москва використала це як привід для вторгнення. У липні 1471 року в битві на річці Шелонь московська кіннота за підтримки татарського загону розгромила міське ополчення. Остаточно Новгород капітулював на початку 1478 року, втративши незалежність разом із величезними землями аж до Уралу.
Наступною ціллю стало Тверське князівство, яке остаточно втратило самостійність у 1485 році, коли міська еліта та князь Михайло Борисович не змогли протистояти переважаючим силам москви й здалися без бою. У 1510 році аналогічну долю спіткав Псков, чию республіканську автономію ліквідував наступний правитель Василій III. Згодом експансія перекинулася на західні руські землі у складі Литви, де ключовим стратегічним пунктом став Смоленськ. Після кількох невдалих спроб у липні 1514 року московська армія за допомогою потужної артилерії та іноземних фахівців змусила місто капітулювати. До середини XVI століття уникнути поглинання не вдалося й Рязані, внаслідок чого на північному сході сформувалося єдине централізоване ядро майбутньої імперії.
Вичерпавши можливості для розширення на заході та півночі, за Івана Грозного вектор експансії різко змістився на Схід, де лежали татарські ханства. Головною перешкодою на Середній Волзі було Казанське ханство. Збудувавши у 1551 році неподалік фортецю Свіяшськ як плацдарм, цар у 1552 році оточив Казань. Масоване використання важкої артилерії та підземних мін дозволило 2 жовтня 1552 року пробити стіни й захопити місто, влаштувавши жорстоку різанину та терор проти місцевого населення. Тогочасний внутрішній режим царя базувався на жорстокій тиранії та опричнині, яка через грабунки й масові вбивства залякувала населення. У 1556 році аналогічну доля спіткала Астраханське ханство, що дозволило Москві повністю контролювати Волзький торговий шлях і відкрило двері до Західного Сибіру.
Завоювання Сибіру розпочалося у 1580-х роках силами донських козаків під проводом отамана Єрмака, чий похід спонсорувала багата родина купців Строганових. Маючи перевагу у вогнепальній зброї — піщалях, козаки розбили сили хана Кучума та зайняли його столицю Кашлик. Для утримання контролю над величезними територіями москва почала масово будувати опорні пункти — Тюмень (1586), Тобольськ (1587) та інші міста. Місцеві народи (ханти, манці, буряти, якути, чукчі) були змушені сплачувати данину хутром — ясак. За невиплату московити вдавалися до терору, беручи в заручники дітей та старішин.
Згодом царський режим знову звернув погляд на Європу та українські землі. Унаслідок визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої, що почалася в 1648 році, Гетьманщина шукала союзників і уклала з москвою угоду 1654 року, яка гарантувала автономію, але поступово перетворилася на інструмент підкорення. Після смерті Хмельницького почався період внутрішнього розколу та Руїни, яким скористалася москва. У 1667 році за Андрусівським перемир'ям московія та Польща поділили українські землі по Дніпру, закріпивши Лівобережну Україну за москвою.
Фінальним етапом перетворення на імперію стала Велика Північна війна проти Швеції, розпочата Петром I у 1700 році. Зазнав нищівної поразки під Нарвою у листопаді 1700 року від короля Карла XII, цар провів масштабну військову реформу. У 1703 році в гирлі Неви було засновано Санкт-Петербург, а в 1709 році в Полтавській битві московське військо розгромило шведську армію та козаків гетьмана Івана Мазепи, який намагався вирватися з-під російської зверхності. Війна завершилася підписанням Ніштадтського миру 1721 року, за яким до росії відійшли Інгрія, Естляндія, Ліфляндія та частина Карелії. Отримавши вихід до Балтійського моря, Петро I прийняв титул імператора, офіційно перейменувавши московське царство на російську імперію, яка простягалася від українських земель до Тихого океану.
На зображенні представлено фрагмент історичної карти Східної Європи XVI століття (зокрема видань картографа Герарда Меркатора), де позначено території тогочасного Московського царства (Мoscovia / Moskowia) та землі Русі / українських земель у складі Великого князівства Литовського та Польщі.
