31 серпня – 1 вересня відбувся Саміт ШОС у китайському місті Тяньцзінь. Фактично – переговори Сі–путін–Моді. путін вкотре прив’язав «мир для України» до теми розширення НАТО, а Сі представив елементи «альтернативної» моделі глобального управління – допомога країнам ШОС, своє бачення «постамериканського» порядку, кредити, центр співпраці з ШІ й запрошення в місячну програму. Індія ж, в свою чергу, продемонструвала і наголосила на курсі на «партнерство, а не суперництво» з Китаєм, утримуючи стратегічну автономію. Тоді вже з 2 по 3 вересня відбувся парад в Пекіні. Тут була яскрава публічна «тріо-картинка»: Сі, Путін і Кім разом на параді — перша спільна поява, до цього окремі зустрічі путіна з Сі та Кім. На цій «дипломатичній зустрічі» прозвучали меседжі про «перехрестя війни й миру», а Китай показав оновлений набір озброєнь, у тому числі елементи ядерної тріади й засоби ППО/ПРО.
Дональд Трамп назвав це «змовою» проти США. Не втрачаючи нагоди, Кремль використав момент для сигналів щодо розширення оборонної взаємодії. путін ,також, дякував Кіму за «хоробрість» його військових і лунали згадки про бойову участь КНДР, які зараз активно циркулюють у відкритих джерелах, а Кім публічно подякував путіну за російську підтримку й пообіцяв «допомогти росії». Паралельно, аби ще раз продемонструвати свою «могутність», рф провела наймасованіший за місяці комбінований обстріл — понад 500 БпЛА та запуск ракет, влучання по енергетиці й залізниці, підняття авіації НАТО в Польщі. Це був «силовий акомпанемент» до дипломатичних сигналів Москви.
Що ж насправді хотіли продемонструвати? Фактично, те що зустріч ШОС була разом з парадом на наступний день є дуже показовим, адже це своєрідна демонстрація спроможності зібрати «альтернативний клуб» і задавати порядок денний. Сі просував Глобальну ініціативу врядування (GGI) і наголошував, що світ «на роздоріжжі війни й миру». Пролунали також і обіцянки фінпідтримки країнам ШОС, що сумарно близько $280 млн, акценти на суверенітеті, енергетичній/технологічній співпраці, а також на стандартах ШОС у сферах даних/ШІ/безпеки. Окремо лунала ідея розвитбанку/фінінструментів ШОС щоб зменшити доларозалежність та санкційні ризики. Це, знову ж таки, вписується у стратегічну лінію Китаю на багатополярні фінпотоки.
Разом з тим, Пекін чудово демонструє роль посередника , тому що публічно вітає переговорний процес США-рф щодо врегулювання питання війни в Україні, але на практиці Китай не тисне на росію припиняти війну. Аби перестрахуватись і не постраждати – Пекін тестує межі вторинних санкцій, не перетинаючи «червоні лінії» постачання летальних систем озброєння, але залишаючи простір для «dual-use» і логістики. Сі та Моді сигналізували про готовність рухатися «поза межі» прикордонних питань , наприклад питанню з Ладакх , відновлюючи прагматизм у торгівлі та технологіях без формальної «розв’язки» всіх проблем. Індія ж не залишилася на військовий парад , можливо, щоб уникнути фото біля Кіма та путіна, що вкотре підкреслює балансування Делі між Заходом і «Євразією». Делі, як завжди, грає на баланс, і ця зустріч Моді–Сі виводить на перший план економіку і торгівлю, залишаючи безпекові розбіжності «за дужками».
На тлі параду, «Газпром» і Китайська національна нафтогазова корпорація оголосили про «великий газовий трубопровідний» договір, це дуже чіткий сигнал, що енергетичне зближення триває й може матеріалізуватися поза «Сила Сибірі-2», у вигляді узгодженого довгострокового маршруту і обсягів. Це дає росії ринок, а Китаю — ресурсну страховку , і всі в виграші. Путін використовував ШОС як дипломатичний майданчик проти санкцій і повторив свою умову для «мирного врегулювання» щодо України, знову ж таки тезу про те, що «корінь конфлікту — НАТО». Сам парад був спроєктований як сигнал стримування: далекобійні ракети, нові БПЛА та крилаті системи, ППО/ПРО, це все можна описати як «меседж про можливості у відсічі та проєкції сили». Паралельно — наратив «мир через силу». Для КНДР ця зустріч взагалі історична , адже Пхеньян отримує історичне підвищення статусу, тут він вже публічно на рівні поруч з рф і КНР і має можливість обмінюватись ресурсом , як людським, так і технологічним та економічним. Наратив про участь північнокорейських військових у бойових діях рф підсилений символічними жестами й публічними «подяками».
Якщо брати глобально у «великій грі», то Пекін закріплює статус центра ваги «незахідного» табору, поєднуючи «парасольку безпеки» у вигляді ШОС, сигналізованих стандартів/ШІ з ресурсною та фінансовою віссю, у вигляді газової угоди і ідеї банків/клірингу. Це їх хід до архітектури, менш уразливої до санкцій. А Москва вже тут отримує легітимаційний ресурс у вигляді присутності на «великій сцені» і критично важливі енерго/військово-технічні та політичні «якорі», включно з каналами до «Глобального Півдня». Підтримка КНДР конвертується у додатковий військовий ресурс і психологічний тиск на Київ/Захід. Індія ж працює за старою схемою. Делі зберігає стратегічну автономію. У ШОС вони мають свої інтереси, загалом, для регіонального впливу, а із Заходом — для технологій, інвестицій та стримування Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні. Уникнення «параду з Путіним і Кімом» було свідомою оптичною дистанцією. Загалом, картинка «Сі–путін–Кім» і риторика ШОС – це новий виклик американському лідерству і пануванню. І реакція Трампа демонструє, що Вашингтон трактує події як консолідацію контрбалансу, отже, зросте фокус США на стримування Китаю та «санкційну екологію» навколо рф та КНДР.
Для України ситуація може більше загостритись , адже якщо участь підрозділів КНДР у боях підтверджується й масштабуватиметься надалі, то це може частково закрити для рф дефіцит «піхотного ресурсу», знизити тактичну «вартість» наступальних операцій і продовжити війну на виснаження. Що для Києва позначатиме критичну потребу перебудови контрзаходів проти «мобілізаційного імпорту» РФ. І знову ж таки, якщо Пекін і далі буде продовжувати балансувати , тобто публічно «за мир», фактично — критичні комплектуючі подвійного призначення, які течуть до РФ через треті країни, то виникає дуже великий ризик розширення сірого каналу, а особливо після цієї зустрічі ШОС. Тобто тут питання буде радше до партнерів чи будуть вони вводити точкові санкції і митно-експортний нагляд у «вузлових державах».
Але наступне питання на порядку денному у тому , що створення потенційного банку/клірингу ШОС і підписання газового мегадоговору з Китаєм дуже підвищить стійкість РФ до санкцій. І тоді Україні з партнерами треба працювати над вторинними санкціями та контрнаративом для країн-партнерів ШОС. Фактично парад і саміт створюють дуже гарну картинку і мегасюжет про «несправедливий Захід» для «Глобального Півдня». В той час ШОС стрімко еволюціонує від «майданчика безпеки» до квазіекономічного блоку зі своїми нормами даних/ШІ/фінансів. А РФ закріплює відхід експорту на Схід , і в той самий час Китай мінімізує залежності від морських шляхів і санкційних ризиків.
Саміт ШОС у Китаї продемонстрував, що організація швидко трансформується із регіонального клубу з переважно безпековими функціями у потужний геополітичний і економічний центр впливу, де Китай відіграє роль головного архітектора нових правил гри. І саме в цей час енергетичне співробітництво Росії і Китаю в контексті санкцій виглядає як ключовий фактор, що забезпечує Росії економічну стійкість на тлі війни в Україні. Проте , очевидно , що Китай прагне максимально дистанціюватися від прямої військової підтримки, щоб не посилити міжнародний тиск на себе. А ще цікавий факт , що відсутні будь-які згадки про Україну у офіційних документах , дає зрозуміти, що Росія ізолюється у регіоні, і провал її спроб змінити міжнародний дискурс, підтверджує, що питання війни продовжує бути предметом складних переговорів за кулісами і абсолютно не є пріоритетом для ширшої коаліції країн ШОС. Очевидна поява елементів авторитарної уніфікації і спільної стратегії протидії Заходу під керівництвом Китаю означає, що ШОС буде дедалі більше конкурувати зі західними глобальними інституціями, формуючи паралельний світовий порядок зі своїми правилами і зонами впливу.
Пекін використав подвійну сцену — саміт ШОС і військовий парад, щоб зафіксувати реальність світу, де Китай — не лише ринок, а й архітектор правил, рф — ключовий партнер, а може і клієнт у ресурсах та антизахідній політиці, і КНДР лише інструмент тиску. Проте Індія обирає прагматичну автономію, щоб в майбутньому уникнути від наслідків, адже США вже отримали дуже чіткий сигнал про те, що консолідується альтернативний блок. Для України це означає довшу війну на виснаження з потенційним «імпортом» людських і матеріальних ресурсів рф від авторитарних союзників. І, власне, чи спрацюють нові стандарти Китаю і меседж ШОС – «правила — там, де ми їх створюємо», буде залежати від того, чи зможе Захід перехопити ініціативу в економіці і на полі бою.
