Генерал-хорунжий Армії УНР. Історики називають його українцем, що врятував Варшаву від більшовиків, за операцію "Диво на Віслі". Представник Вищої військової Ради УНР.
Народився у місті Великий Токмак Таврійської губернії (нині – Запорізька область). Навчався у Переяславській вчительській семінарі, Одеському піхотному юнкерському училищ, та Миколаївській військовій академії Генерального штабу у Санкт-Петербурзі. У Першій світовій війні був начальником штабу дивізії.
Навесні 1918 року повернувся в Україну. Працював у Головному управлінні Генерального штабу як під час УНР, так і часів Української Держави та Директорії.
Із квітня 1919 року – начальник штабу Корпусу Січових стрільців Армії УНР. Із лютого 1920-го – командир 1-ї (через місяць – 6-ї Січової) дивізії Армії УНР, яка стала однією з найбоєздатніших. Уже в травні підрозділи дивізії розбили більшовиків і першими ввійшли до Києва. Але найбільшу славу їм принесла героїчна оборона Замостя в польсько- радянській війні. Захисникам міста вдалося на два дні зупинити кінноту Будьоного, завдяки чому поляки здобули перемогу під Варшавою. У грудні 1919 року інтернований до Польщі. Наприкінці 1920-го очолив штаб Армії УНР у Варшаві. У 1921–1924 роках був членом Вищої військової Ради УНР. Із 1924 року оселився у Варшаві. В 1931–1935 – голова Українського військово-історичного товариства. З початком Другої світової війни підтримував Організацію українських націоналістів. Помер у Варшаві, похований у православній частині міського цвинтаря “Воля”
