Учений-селекціонер, садівник, педагог. Син Левка Симиренка. Працював у Міністерстві земельних справ УНР. Очолив садово-городню дослідну станцію в Млієве на ділянці власного маєтку (нині - Центральний державний плодовий розсадник України). Організатор і керівник Всеукраїнського науково-дослідного інституту плодового і ягідного господарства.
Народився в селі Млієві (нині село в Черкаській області) в родині відомих українських цукропромисловців, садівничих і меценатів. Закінчив сільськогосподарський факультет Київського політехнічного інституту. Під час Першої світової війни опікувався солдатськими крамницями, адже працював у Союзі земств і міст.
Від 1918 року був співробітником відділу садівництва Міністерства земельних справ УНР. У листопаді 1920 на місці симиренківського маєтку в Млієві (саме там, де його батько вивів сорт яблук «ренет Платона Симиренка») засновано садово-городню дослідну станцію. Очолив її учений-селікціонер. Водночас працював доцентом, пізніше – професором садівництва і завідувачем кафедри плодово-ягідного господарства Київського політехнічного інституту. Також викладав в Уманському і Полтавському сільськогосподарських інститутах. 1923 року створив Всеукраїнську помологічну комісію. 1930-го організував і очолив Всеукраїнський науково-дослідний інститут плодового і ягідного господарства в Києві. Автор численних наукових і популярних праць та підручників із садівництва.
У 1933-му заарештований органами ДПУ УСРР за “участь в антирадянській терористичній організації” і засуджений до 10-ти років ув’язнення. Достроково звільнений у грудні 1937 року, але в березні 1938-го знову заарештований і страчений у Курську (нині місто в РФ).
Реабілітований 1957 року.
