Інженер-шляховик, належав до Одеської української громади. Член Української Центральної Ради від Української партії соціалістів-революціонерів. У Генеральному Секретаріаті - генеральний секретар шляхів сполучення, генеральний секретар торгівлі й промисловості. Був також головою Ради народних міністрів і міністром закордонних справ УНР.
Народився в селі Молдавка Подільської губернії (нині – Кіровоградська область) у родині священика. Освіту отримав у духовній семінарії та Київському політехнічному інституті. Входив до Української партії соціалістів- революціонерів. Був інженером на Південній залізниці. У квітні 1917 року від імені Одеської української громади звертався до Тимчасового уряду з вимогою територіальної автономії України. Увійшов до УЦР як представник УПСР. У першому уряді з липня 1917 року – генеральний секретар шляхів сполучення, а з жовтня – генеральний секретар торгівлі й промисловості. Вже від січня наступного року (після проголошення ІV Універсалу) став головою Ради народних міністрів УНР і міністром закордонних справ. Під час гетьманського перевороту заарещтований і засуджений німецьким військовим судом, до грудня відбував покарання в Лук’янівській в’язниці. Протягом 1919 року двічі заарештовувався більшовицькою владою і був засуджений Директорією УНР. У серпні 1920 року його заарештувало ЧК у Кам’янці-Подільському і в травні наступного надзвичайний трибунал УССР засудив у “справі ЦК УПСР” до 5 років примусової праці в концтаборах. Після амністії наприкінці 1921 року працював інженером- будівельником в Українській раді народного господарства, згодом очолював відділ капітального будівництва. 1931 року засуджений у справі “Українського національного центру”. Загинув у Ярославській в’язниці.
