На заході України в Карпатських горах, проживають дві етнічні групи українського народу — бойки і лемки, які відрізняються говором, одягом, звичаями, традиціями народного мистецтва. Існували власні типи бойківських та лемківських хатин та триголових дерев’яних церков; в науці прийнято говорити про бойківські та лемківські школи народної архітектури.
Історична Бойківщина охоплює гірські райони сучасних Львівської та Івано-Франківської областей між верхів’ями річок Сан та Ломниця, а також Закарпатської області між річками Уж та Торець. У бойківських селах збереглися дерев’яні церкви з низкою характерних рис, які дозволяють віднести їх до однієї архітектурної школи. Цей тип бойківської церкви, очевидно, можна вважати найбільш раннім варіантом дерев’яного карпатського храму.
В народній культурі Карпат дерев’яна архітектура посідає особливе місце. Здавна життя тут було тісно пов’язане з лісом. Впродовж сотень років образ дерев’яного храму було доведено до досконалості, ідеальної гармонії. «На Бойківщині... дерев’яна архітектура досягла свого найбільш пишного розквіту і саме тут були створені ці дивовижні храми-казки», — писав академік І. Е. Грабар.
Бойківські церкви, як правило, тричастинні, з трьома верхами. Головний акцент тут робиться на центральний неф, який зазвичай є більшим та вищим за апсиду та бабинець. Над усією будівлею домінує центральний верх, він вищий та масивніший за два бічні. Багатоступінчаті верхи всередині не перекриті, вони освітлені лише в нижньому ярусі, і якщо подивитися знизу наверх, вони здаються бездонними. Загальний образ будівлі завершує відкрита галерея-опасання, яка розташована навколо всієї церкви та яка захищає нижню частину будівлі від дощу. В той же час безперервна лінія опасання наче об’єднує всі три зруби споруди, додаючи їй особливої цілісності.
«Дерев’яна церковна архітектура бойків виражається тим же трикупольним типом, — пише Р. К. Лукомський, — але цей вид, який переважає на всій території України, досяг у бойків свого найбільшого розвитку, надавши низку чудових, грандіозних та гармонійних споруд, суть яких полягає в прагненні підняти верхні частини храму і в той же час надати покриттям більш закругленої форми сферичного куполу. Цього було досягнуто шляхом збільшення кількості барабанчиків, які поступово зменшуються, з дахами, які виступають над кожним з них». Ступінчастість куполів — характерна особливість бойківських церков. Вони піднімаються вгору уступами, які звужуються, подібно до гілок ялини, немов виростаючи із землі та зливаючись в єдине ціле з навколишнім ландшафтом. Громади гір, покритих щільним килимом лісів, стрункі ялини, які оточують храм, — все це гармонійно поєднується з чіткими та чистими архітектурними формами бойківської церкви. Своєрідна краса цих храмів мимоволі захоплює кожного, хто їх вперше бачить. Деколи їх порівнюють навіть з буддійськими пагодами.
Пам’ятки бойківської дерев’яної архітектури XVII-XVIII ст. збереглися в закарпатських селах Верхнє Студене, Гусне, Сухе, Вишка, Ужок.
У старовинному бойківському селі Ужок на мальовничому уступі гори вимальовується надзвичайно мальовничий силует дерев’яної Михайлівської церкви, зведеної в 1745 р. майстром Павлом з Бутлі. Цей храм позбавлений зовнішніх прикрас, які можуть впасти у вічі, вигадливих деталей — він просто стрункий і витончений. Широкий скат опасання, охоплюючи всю будівлю, надає йому досить компактного вигляду. Проте потрапляючи з темного бабинця до урочистої, нарядної, освітленої центральної частини храму, сприймаєш цей простір набагато більшим, ніж він є насправді. Це враження підсилює різьблений іконостас, якій сяє позолотою.
У сусідньому селі Гусне зберігся бойківський триверхий дерев’яний храм, побудований в 1655 р. Це — споруда галицького типу. В її композиції панує монументальний центральний восьмикутний верх. У дерев’яній Предтеченській церкві в селі Сухе, побудованій в 1769 р., башта над бабинцем є вищою за центральний верх, але це не порушує пропорцій, властивих бойківському храму. В цій церкві збереглися ікони «Розп’яття» Івана Вишенського (1678 р.) і «Жертвопринесення Аврама» Івана Щирецького (1679 р.). На останній зображено абсолютно карпатський пейзаж, а Аврам — одягнений у візерунчастий український каптан і шаровари, заправлені в чоботи.
Мальовничий триверхий бойківський Михайлівський храм, побудований у другій половині XVIII ст., стоїть в селі Вежа. З огляду на його архітектурні форми, його було зведено тими ж майстрами, що і храм в Сухому, або, принаймні, останній був для них зразком. Особливої нарядності додає церкві обшивка стін і даху гонтом різного фасону. Укладання його на стінах «ялиночкою» створює таке густе і багате мереживо, що будівельникам навіть не знадобилося прикрашати окремі деталі храму різьбленням. Сонячні промені, які проникають через прорізи вікон, сяють на золоті іконостасу, додаючи інтер’єру якоїсь особливої загадковості.
На основі бойківської архітектурної школи виникли інші напрями дерев’яної народної архітектури — лемківська школа і так звані церкви «хатнього типу».
