Величні руїни Мангупа не залишають байдужими нікого. Мало хто з мандрівників XVII-XIX ст. забув поділитися своїми враженнями від виду цього стародавнього міста, розташованого на вершині високої, з прямовисними схилами гори. «Положення Мангупа незвичайне, — писав в 1837 р. П. І. Кеппен. Знаходячись, так би мовити, між небом і землею, він міг би, здається, протистояти всім мінливостям долі». Мартін Броневський, польський посол при татарському хані, який відвідував ці місця у середині XVI ст., залишив перший опис міста: «Місто Манкопія знаходиться на високій і широкій скелі; дорогоцінні грецькі храми і будівлі; декілька струмків, які стікають зі скелі, чистих і дивовижних. Після підкорення турками, через 18 років, воно вигоряло майже до основи, як говорять грецькі християни. От чому і не залишилося вже нічого привабливого, окрім верхнього замку, який має відмінні ворота, прикрашені грецькими написами і різноманітним мармуром, і високий кам'яний будинок».
«Мангуп — поганенький замок, розташований на горі, яка називається Баба. Всі мешканці замку — євреї, тут, ймовірно, не більше 60 селищ», — стисло відзначає французький військовий інженер Боплан в своїй книзі «Опис України», яка вийшла у світ в 1651 р. Його сучасник, турок Евлія Челебі, був балакучіший — його опис Мангупа рясніє різними подробицями та екскурсами в минуле цього стародавнього міста.
«Опис фортеці Мангуп... Побудована вона генуезькими невірними. А завоював її Баязид-хан правицею Гедик Ахмед-паші, який сім разів ходив в похід на цю фортецю і на восьмий раз, поклавши сім тисяч яничар, узяв її... Коли фортеця була оточена з чотирьох боків, він не почав тривалу облогу і тиск, але поспішним кидком поклав багато рабів [султана], і за це Гедик Ахмеда-пашу наказали убити. Тепер ця фортеця знаходиться в Кефінському ейялеті і воєводстві.
Ця висока фортеця розташована на білій скелі, яка витягнулася до неба. Коло скель, на яких знаходиться фортеця, складає 20 тисяч кроків. Це — рівний луг і приємна поверхня, а з усіх боків цієї гори, на тисячі аршинів — ущелини, як пекельні колодязі. З усіх боків цієї гори, як і у гори Бісутун, біля підніжжя знаходяться порожнечі. Вона схожа на гриб з тонкою ніжкою і широкою поверхнею, на якій знаходиться поле. З жодного боку неможливо підійти до цієї фортеці, лише з боку воріт. Але тут знаходиться 7 башт. Необхідно йти через ворота, а кожні з воріт — ворота могутньої твердині.
На ворога досить скидати камені, не обов’язково стріляти з гармат і рушниць. Хоча навколо цієї гори немає вищих вершин, за Божою милістю, на цій горі в трьох місцях є джерела живої води. А фортеця розташована в східному боці цієї високої гори, на мису. Вона оточена лише одним рядом товстих стін. На стінах цієї фортеці, як ні в одній інший, немає зубців і бійниць. А в деяких місцях над прірвою зовсім немає стін. Вони і не потрібні, тому що ця гора неначе навмисно була створена фортецею Могутньою рукою.
На заході одразу над прірвою зроблені малесенькі залізні двері. Не те що віз, там кінь насилу протиснеться. Під час завоювання всі яничари, раби султана, лягли шехидами в цьому місці.
У цій цитаделі зовсім немає будинків. Є тільки одна мечеть з кам’яним куполом, перероблена з церкви. І один довгий будинок, критий черепицею.
Там є колодязь, побудований у вигляді башти. Щоб узяти з нього воду, треба спуститися вниз на 50 сходів.
Вгорі, в чотирикутній башті, був палац невірних. Тепер там пороховий склад, зберігаються гармати, рушниці, інша військова амуніція і спорядження. Фортеця завжди стоїть замкнута, ключі знаходяться у начальника фортеці. Усередині неї немає ні людини, ні народженого людиною. У ста кроках на схід від воріт цитаделі на широкому майданчику є соборна мечеть стародавньої конструкції, крита [дерев’яною] черепицею, без мінарету. Ця мечеть має всього одні ворота. Навколо зовсім немає будинків. Це стародавнє місце поклоніння стоїть прямо посеред лугу. Але трохи нижче за цю мечеть є мусульманський квартал, в ньому одна мечеть, 100 критих черепицею будинків, маленька лазня і два джерела. Інших споруд там немає...
У цієї гірської фортеці є двоє воріт. Перші з них — це маленькі ворота, вони виходять на північ. Тут не пройде і пов’ючений кінь. А другі ворота — на сході, під цитаделлю — це мусульманські ворота. Дорога тут вирубана в голих скелях. На одному із боків дороги стоїть храм невірних. Над його дверима на чотирикутній мармуровій дошці знаходиться вирізане зображення вершника на коні із списом. Під ногами коня — убитий дракон. Це — дивовижне чарівництво.
Всередині і зовні цієї фортеці є багато тисяч печер. Хто побачить їх, здивується і прикладе палець до вуст. Всі дорогі товари народу кримського зберігаються в печерах цієї фортеці Мангуп. Цю фортецю не можна порівняти з жодною фортецею в заселеній чверті [Землі]. Так зберігає її Бог в спокої! Тому що ця фортеця є творінням Руки Могутньої. Хто її не бачив, хай не говорить, що він бачив [справжню] фортецю в світі.
З чотирьох боків на скелях тут кубляться соколи і сови, ковзани і чорні орли. Якщо внизу, в ущелині, людина видасть крик, скелі протягом півгодини гуркотять, як при ударі грому, і людина жахається. Навіть після того, як Кримська країна була завойована, ця фортеця була в руках невірних сім років. Гедик Ахмед-паша поклав тут стільки воїнів, що через це сам ліг від государева гніву. Тому цю фортецю і назвали Манкуп — Злощасна».
Величні руїни середньовічного міста Феодоро, столиці однойменного князівства, аж до турецького завоювання в 1475 р., яке об’єднало під своєю владою майже весь Південно-Західний Крим, височіють на плато гори Мангуп. Її висота над рівнем моря — 584 м. З трьох боків плато круто обривається вниз на 20— 40 м, а місцями до 70 м. З четвертого, північного боку, там, де схил гори прорізає трьома глибокими ярами, проходить могутня оборонна стіна з баштами. Мангупська фортеця, яка займала територію близько 90 га, не мала собі рівних в середньовічній Тавриді. Вона була добре забезпечена водою і у разі військової небезпеки могла стати притулком для великої кількості населення з худобою і майном.
Перші укріплення Мангупа були зведені в другій половині VI ст., проте від цього періоду уціліло небагато чого. Пояс стін і башт, який зберігся до наших днів, в основному відноситься до пізнішого часу — XIV-XV ст. Як показали археологічні дослідження, це була друга межа оборони, передові ж укріплення були висунуті вперед, на дальні підступи, і носили не суцільний, а вузловий характер. При довжині кріпосних споруд в 1500 м загальна довжина оборонного контуру складала 6600 м. Будівельні прийоми, техніка обробки каменя відповідали римсько-візантійським традиціям фортифікаційної справи.
Перший етап історії Мангупа завершився наприкінці VIII ст. захопленням міста хазарами. У IX—X ст. це була хазарська фортеця з нечисленним населенням. Потім на два століття історія міста закутується густим туманом і з’являється Мангуп знову лише у середині XIV ст. — вже як столиця князівства Феодоро, зухвалого суперника генуезьких міст на південному узбережжі Криму, яке відігравало помітну роль в історії Східної Європи XIV-XV ст.
Князі Феодоро походили зі знатного вірменського роду Гаврасів, які княжили з X ст. у внутрішніх областях Понта, які пізніше увійшли до складу Трапезундської імперії. Вони звели на горі Мангуп нові кріпосні укріплення, княжий палац, базиліку Св. Костянтина і Олени.
Влітку 1475 р. турки-османи за підтримки татар висадили свої війська на кримському узбережжі. Вони захопили декілька прибережних генуезьких міст, а потім підійшли до Мангупу. П’ять разів турецькі яничари нападали, проте кожного разу були вимушені відступити. Оволодіти фортецею туркам вдалося лише хитрістю, після піврічної облоги. Обманом, виманив захисників за стіни, яничари увірвалися в місто і вчинили страшний грабіж, винищивши майже всіх жителів. Останній князь Феодоро Олександр та його родичі були узяті в полон і загинули в ув’язненні в Константинополі.
За часів влади турків Мангуп зберігав своє значення фортеці аж до першої половини XVII ст. Місто було населене греками, турками, караїмами, в XVI ст. тут були збудовані мечеть, синагога, кенаса. Життя в місті продовжувало жевріти до кінця XVIII ст., після чого воно було покинуте. Нині його руїни являють собою рідкісний зразок злиття захоплюючого дух ландшафту і середньовічної оборонної архітектури. «Місто... знаходилося на тій самій неприступній скелі між небом і землею, яка і тепер ще височіє над Ай-Тодорською долиною і несе на собі сліди старовинних укріплень — стін внутрішніх і зовнішніх, башт, залишки християнських храмів, з образами, написаними фарбами на вапні, а також розвалини мечеті, синагоги, фонтанів тощо.», — писав наприкінці XIX ст. В. Г. Васильєвський.
Підступи до міста охороняли укріплення, споруджені на розташованих на північ відрогах Мангупського плато. Наймогутніші розташовувалися зі східного боку, на горі Тешкли-бурун — там, де до воріт фортеці підходить дорога, яка піднімається знизу. Ця вузька довга круча з трьох боків оточена крутими обривами, а з четвертого боку споруджено значну кріпосну стіну довжиною більше 100 м і завтовшки 2,8 м. Над цим неприступним кам’яним валом височіє триярусна башта-донжон з вузькими щілинами бійниць. Два її верхніх поверхи колись служили житлом для правителів Мангупа на випадок облоги. У напівпідвалі башти розташовувався арсенал, який після турецького завоювання було переобладнано у в’язницю. Неподалік збереглися залишки церкви-октагона, побудованої в VIII ст., яка служила, мабуть, княжою капелою. А крайній край кручі займає дозорна башта, з боків якої розміщувалися вирубані в скелях каземати, які обороняли підступи до головних воріт Мангупа. Цілий ланцюг цих печер-казематів, колись сполучених драбинами, переходами, балконами, тягнеться уздовж східного обриву.
Такі ж печери є і на західному боці мису. З цього боку розташовується невеликий печерний монастир з церквою Святого Георгія, до якого вів потайний вихід з міста. Природний грот перед храмом використовувався як двір; навпроти знаходилися вирубані в скелі келії настоятеля і ченців. Стіни церкви були покриті розписами, від яких до наших днів збереглися лише фрагменти. Типово візантійські за композицією, ці розписи несуть сліди впливу італійського мистецтва.
Огинаючи кручу Тешкли-бурун, в місто веде вирубана в скелях дорога. Від міських воріт збереглися лише основа і кріпосна стіна, яка перегороджує яр Капу-Дере. Руїни Мангупа поросли деревами і чагарником, але ще можна помітити сліди головної вулиці, яка перетинала місто від головних воріт до воріт Табана-Дере, і контури вулиць, які відходили від неї, площ, житлових кварталів. З найвищої точки плато — 628,3 м — можна охопити поглядом майже всю територію колишнього князівства Феодоро.
До найдавніших споруд Мангупа належить велика 31,5x26,2 м — тринефна базиліка Святих Костянтина і Олени. Її було споруджено ще в VI ст., але потім вона неодноразово перебудовувалася, причому останній раз — на межі XIV-XV ст. В оздобленні храму використовувалися білий проконеський мармур, чорний базальт, червоний сланець.
Поблизу базиліки, над яром Гамам-Дере, розташовувався палац правителів Мангупа — двоповерхова будівля розмірами 40x30 м. З північного боку до нього примикала монументальна триярусна башта-донжон. У стіну башти була вправлена прикрашена візантійським двоглавим орлом плита з написом: «Була побудована ця башта разом з палацом в благословенній фортеці, яку видно і нині, в дні Олексія, владики Феодоро і Помор’я». Вхід в палац обрамляла витончена аркада, за якою розташовувався парадний зал, розділений на три частини двома подвійними рядами восьмигранних колон, сполучених арками. Стіни другого поверху покривав фресковий розпис, віконні отвори були прикрашені мармуровими наличниками.
Півтисячі років тому занепав Мангуп. Двісті років тому його покинули останні жителі. Покинуте місто поволі руйнувалося, його камені розтягувалися для нових споруд. Проте столиця князівства Феодоро ще зберігає немало слідів своєї минулої величі.
