У кінці XVIII ст. старовинне село Чернятин (Вінницька обл., Жмеринський р-н) належало магнатському сімейству Вітославських. З ім’ям одного з них, коронного обозного Ігнатія Вітославського, пов’язане створення тут палацово-паркового ансамблю — однієї з перлин Східного Поділля і одного з найкращих українських палаців, побудованих в романтичному стилі неоготики.
Перш ніж набути готичних рис, Чернятинський палац пережив декілька етапів будівництва. Найбільш ранньою його частиною є південне крило з круглою декоративною баштою. Раніше її вінчав ренесансний атик. У 1820-х роках весь ансамбль був перебудований за «готичним смаком», що увійшов у моду. Готика тут присутня у всьому — починаючи від масивних пілонів в’їзних воріт до кам'яних чаш, що прикрашають садибний парк. «Чарівною віллою в готичному стилі» іменується Чернятинський палац в «Атласі Подільської губернії» 1842 року.
Автором неготичних фасадів Чернятинського палацу прийнято вважати архітектора Генріха Іттара, уродженця Мальти, за проектом якого велася, зокрема, реконструкція замку в Дубно. Форми і деталі готичної архітектури, готична стрілчатість, улюблені середньовічними майстрами трилисники і хрестоцвіти, які є характерними і для фасадів, і для інтер’єрів будівлі (за винятком великого круглого залу на другому поверсі — тут до готики несподівано домішуються мотиви античності). Біломармурові леви вартують широкі гранітні сходи, що ведуть до головного входу. Колись кожний з них спирався правою лапою на геральдичний щит з гербом власника. Нині щити втрачені. По боках від головного входу поставлені високі стрункі фіали.
Обходячи палац навколо, помічаєш, що готичний декор наданий тільки південному і західному фасадам. Майстер увінчав їх високими атиками, прикрасив прямокутні вікна стрілчастими фронтончиками, над крівлями піднеслися високі ажурні шпилі (до наших днів збереглися два). В той же час обернений до двору фасад абсолютно позбавлений будь-яких прикрас.
І над головним входом, і у вестибюлі збереглися герби власників маєтку. Склепіння вестибюля суцільно покриті рослинно-геометричним рельєфним візерунком «під готику», що химерно переплітається; підлога викладена каменем в крупну біло-сизу шахову клітку. З вестибюля трьохмаршеві сходи, що освітлюються величезним вікном, веде на другий поверх. Ліпнина стелі і стін сходової клітки виконана теж в готичному дусі. За сходами слідує аванзал, стелю якого прикрашає крупна розетка, що нагадує вікно-«троянду» готичних соборів. У кожній з восьми її часток розміщений геральдичний щит з гербом однієї з гілок роду Вітославських. Анфіладою тягнуться парадні зали: великий танцювальний зал, прикрашений ліпним карнизом, потім кругла вітальня, оформлена ліпним фризом з гірлянд, що чергуються з головами сатирів і символами військової доблесті Вітославських — шаблями і перначами.
У деяких приміщеннях збереглися голландські кахельні печі другої половини XIX ст. Ймовірно, вони відносяться вже до наступного етапу історії палацу: у 1865 р. збіднілі Вітославські продали садиби поручиці Марії Михайлівні Львовій. Це її вензелі, складені з латинських букв «М» і «L» під короною, зберігаються на ажурних кованих стулках воріт. За нових власників головний в’їзд в садибу влаштували з півночі, з боку села Чернятин, а напроти воріт був споруджений будинок керівника. Львови звели і східне крило палацу з колонним портиком в торці.
Романтичній архітектурі чернятинської садиби вторує не менш романтичний ландшафтний парк, закладений в 1814 р. знаменитим садівником Діонісієм Макклером, засновником ботанічного саду в Кременці. А всього в Україні він влаштував більше сорока парків.
У нинішньому вигляді площа чернятинського парку складає 31 га. Він створений на основі старого дубово-грабового лісу, що ріс тут. Макклер доповнив його насадженнями інших хвойних і листяних дерев і чагарниками, проклав алеї, що відкривають безліч різних за глибиною перспектив. Пейзажний парк розкриває свою красу поступово: стежини, що петляють серед порослих дубами і ялинами пагорбів, то виводять на затишні галявини, оточені купами дерев, то несподівано відкривають далекі краєвиди... Складені з грубого каменя дамби і земляні насипи загатили струмки в ярах, утворивши ланцюжок мальовничих ставків. Неприборкана краса дикої природи контрастує з геометрично чіткою архітектурою неоготичного палацу. Перед парадним фасадом садибного будинку це шаленство змінювалося деяким «регулярством»: рівний підстрижений самшит, зелені газони, яскраві квіти. Саме тут знаходиться і те, що збереглося від біломармурової паркової скульптури: великі, у формі хрещальної купелі кам’яні чаші з готичним різьбленням. Не дійшли до наших днів паркові павільйони, альтанки, зникла велика бібліотека. Але, на щастя, час зглянувся і на палац, і парк, і багато на що з того, що було створене тут декількома поколіннями талановитих майстрів.
