Печери незмінно асоціюються з таємницями. У багатьох випадках ці «таємниці» є відверто перебільшеними, а красиві легенди про них покликані, як правило, відповідати невимогливим смакам широкої публіки. Проте з печерою «Попелюшка» ситуація є абсолютно іншою. Це — дійсно одна з найтаємничіших печер у світі. І одна з найбільших. Дотепер невідомо, чи закінчується лабіринт її підземних галерей у Дністра або тягнеться на багато сотень, а то і тисячі кілометрів, прорізаючи вапняки Подільської височини і, можливо, з’єднується десь в надрах землі з підземними залами «Оптимістичної» та інших подільських печер.
А що зв’язує «Попелюшку» з найглибшими океанськими западинами? Адже саме тут вперше в умовах суші було знайдено маловідомий мінерал марганцевої групи бернесит, який залягає цілими пластами. Дотепер цей мінерал зустрічався лише на багатокілометрових глибинах на дні океану!
А звідки узявся в залах і галереях підвищений вміст вуглекислого газу? При надмірній концентрації це, як відомо, є небезпечним для життя. Цікаво, що концентрація вуглекислого газу має свою циклічність — сезонну і багаторічну. Трапляється подібне і з гідрогеологією — підземні води тут мають властивість раптово підніматися і опускатися. Зареєстровано в печері і скупчення радіоактивного газу радону — активний спелеолог може одержати таку ж дозу, як і працівник атомної станції...
Безумовно, мають рацію дослідники, які говорять, що роботи тут ще непочатий край. Поки в світовому рейтингу «Попелюшка» займає восьме місце за довжиною досліджених ходів (90 км) і третє — серед печер гіпсових. Але це поки. Відкрили «Попелюшку» тільки в 1977 р., отже можна вважати, що її історія лише починається. А точкою відліку цієї історії стало 12 березня 1977 р.
Того дня група чернівецьких спелеологів обстежувала гроти в стіні верхнього уступу Крівського гіпсовидобувного кар’єру, розташованого в сусідній Молдові. В одному з гротів з тріщини в кам’яних глибах на дослідників несподівано подуло тепле повітря. Насилу протиснувшись через вузьку щілину, спелеологи опинилися в коридорах абсолютно невідомої доти величезної гіпсової печери.
Правда, перш ніж потрапити в ці коридори, довелося немало попітніти, продираючись через вузькі колодязі і неабияк завозячись при цьому в глині. Звідси і народилася назва печери — «Попелюшка» за аналогією з героїнею казки, яка було постійно вимазана у кіптяві вогнища.
Не дивлячись на те, що перші дослідники проникли в печеру з боку Молдови, виявилось, що майже вся підземна порожнина знаходиться під територією України. У Молдові ця печера з 1991 р. іменується «Еміл Раковіца». Але хоч і розташована печера переважно на Україні і має різні назви, зрозуміло, що вона є неподільною, і жодних претензій з цього приводу сусіди не пред’являють. Зараз діючий вхід в печеру розташовується на південно-західній околиці села Подвірне Новоселицького району Чернівецької області.
Українські спелеологи почали вивчення печери в 1977 р., а молдовські дослідники підключилися до них через сім років. На сьогодні пройдено і нанесено на карту близько 90 км підземних лабіринтів, проте фахівці упевнені, що це — лише верхівка айсберга. Проблема полягає в тому, що печера розташована нижче за рівень підземних вод, тому її нижні яруси є доступними для відвідин без акваланга лише за умов безперервного відкачування води.
Лабіринти «Попелюшки» розташовуються в три яруси в 30-метровій товщі гіпсу. Верхні і нижні яруси з’єднуються колодязями завглибшки 15-20 м. У верхніх ярусах зустрічаються озера різних розмірів і глибини, нижній поверх практично повністю затоплено. Простори печери відрізняються аномально великими для горизонтальних гіпсових печер розмірами коридорів і залів: їх середня ширина складає 3-5 м, висота — 2-6 м. Тут є декілька залів-гігантів, справжніх підземних палаців: «Античний» (довжина 100 м, ширина 20 м), «Зал Чернівецьких спелеологів» (довжина 170 м, ширина до 30 м). Тут майже немає характерного для гіпсових печер кристалічного оздоблення, лише в окремих залах і коридорах можна зустріти гігантські кристали пластинчастого гіпсу. Характерною рисою «Попелюшки» є глинисто-кальцитові сталактити, які звисають зі стель підземних галерей у вигляді найтонших бурульок або бахроми, а також рідкісні залізо-марганцеві сталагміти. Повітря є незвичайно чистим, з підвищеним ступенем іонізації, не забрудненим ані шкідливими речовинами, ані хвороботворною мікрофлорою, а кам’яні чаші підземних озер наповнює мінеральна вода, схожа за своїм складом на нарзан.
З моменту відкриття «Попелюшка» через свою труднодоступність так і не стала об’єктом масового туризму. Залишаючись фактично «законсервованою», ця унікальна пам’ятка природи є великою науковою цінністю.
