Державний історико-культурний заповідник «Самчики» (Хмельницька обл., Староконстантинівський р-н) — унікальний пам’ятка архітектури і садово-паркового мистецтва початку XIX ст. Ще півтора століття назад за Самчиками закріпилася слава «українського Версаля».
Палацово-парковий ансамбль зберігся до наших днів практично недоторканим. Це одна з кращих в Україні пам’яток зрілого класицизму. Історія садиби починається на межі XVIII-XIX ст., коли полковник Петро Чечель (1754-1843 рр.), гайсинський староста, став власником села Самчики і декількох інших «маєтків» в Староконстантинівському повіті. Вибравши Самчики своєю резиденцією, Чечель почав споруджувати тут, на березі річки Случ, розкішний палацово-парковий ансамбль, запросивши багато відомих майстрів того часу: архітектора Якуба Кубицького — учня Доменіко Мерліні, прославленого садівника Діонісія Макклера.
На території у 18 гектарів, обгородженій кам’яною стіною, в оточенні мальовничого ландшафтного парку розташувалися господарські споруди, каплиця, костьол. У південній частині садиби, на березі великого ставка, здійнявся одноповерховий палац з мансардою, збудований Я. Кубицьким в суворому і урочистому стилі ампір.
Палац в Самчиках вирізняють чітка симетрично-осьова композиція, геометрично правильні лінії. Парковий фасад з шестиколонним портиком іонічного ордера оформлений підкреслено урочисто. М’якшим виглядає південний фасад, звернений до ставка. Його прикрашає чотирьохколонний портик, увінчаний трикутним фронтоном і поставлений на високому цоколі. Від палацу до ставка ведуть сходи, облямовані парапетами. На них встановлені скульптури левів, що раніше стояли біля в’їзних воріт.
Основні, парадні зали і кімнати — Круглий зал, Зелений зал, Римський зал, Великий зал, Китайська кімната — простягнулися анфіладою уздовж південного фасаду палацу. До наших днів збереглися фрескові розписи, створені прославленим художником М. А. Врубелем (1856-1910 рр.) на замовлення тодішнього власника садиби І. Угрімова. Врубель бував в Самчиках в київський період своєї творчості (1884-1889 рр.), коли ним були створені розписи Кирилівської церкви і ескізи фресок Володимирського собору.
Гордістю Самчиків став англійський ландшафтний парк, закладений прославленим майстром садово-паркової архітектури Діонісієм Макклером. «Український Версаль» швидко перетворився на улюблене місце зустрічей навколишньої шляхти. Гостей чекала тут нескінченна низка балів, прийомів, свят. На в’їзді гостей зустрічала кам’яна фігура лева, який привітно шкірився, а гостей, що виїжджали, проводжав вже інший лев — сумний.
Після поразки польського повстання 1863 р., в якому сім’я Чечелів взяла активну участь, садиба була конфіскована царським урядом і продана з молотка. У 1870 р. господарем Самчиків став І. А. Угрімов (1837-1905 рр.). Сімейство Угрімових, з якого вийшло декілька крупних учених, підтримувало зв’язки з багатьма видатними громадськими діячами другої половини XIX ст. У ці роки гостями Самчиків були відомий юрист і судовий оратор А. Ф. Коні; член-кореспондент Імператорської Академії наук, професор Московського університету, завідувач бібліотекою Румянцевського музею Н. І. Стороженко; ще молодий в ту пору філолог, а в майбутньому — автор-укладач чотиритомного «Тлумачного словника російської мови» Д. Н. Ушаков; учений-літературознавець, професор Петербурзького університету А. Н. Веселовський; польська піаністка С. Познанська; М. М. Стасюлевич — історик, журналіст і громадський діяч, редактор і видавець популярного журналу «Вісник Європи»; крупний економіст, академік І. І. Янжул; В. Д. Спасович — професор кафедри права Петербурзького університету, що пізніше здобув загальну популярність адвоката.
У 1904 р. садибу в Самчиках придбав М. П. Шестаков (1856-1926), голова «Південноросійського товариства заохочення землеробства і промисловості» і член правління Всеросійського товариства цукрозаводів, редактор журналу «Господарство» (1906— 1918 рр.) і газети «Відомості сільського господарства і промисловості» (1897-1906 рр.), що видавалися в Києві. При новому власнику ансамбль садиби поповнився французьким парком, розбитим за «регулярним» планом, із симетричними насадженнями і строгими прямими алеями. Осі головної алеї і палацу перетинаються під прямим кутом в центрі круглої площі, де в 1904 р. був влаштований фонтан. Тоді ж, у 1904 р. стара садибна каплиця була перебудована в так званий Китайський будиночок. Він розташований на південь від входу в садибу і пов’язаний з прибрамним корпусом критим кам’яним переходом. Про традиції китайської архітектури нагадують вигадлива форма крівлі, обриси вікон.
Після 1918 р. садиба в Самчиках змінила немало власників. З 1956 р. тут діяла обласна науково-дослідна сільськогосподарська станція, а на початку 1990-х років відкрився музей. У 1997 р. за рішенням Кабінету міністрів України палацово-парковий ансамбль в Самчиках одержав статус Державного історико-культурного заповідника.
