100 Великих чудес України - Уневська Лавра

100 Великих чудес України - Уневська Лавра

У Перемишлянському районі Львівської області, серед мальовничих лісів та ярів розташувалося село Унев, відоме Уневською лаврою. Цей монастир-фортеця, оселя монахів-студитів, є однією з чотирьох лавр України, а також єдиною греко-католицькою лаврою. Першу згадку про неї відносять до 1395 р., проте матеріали археологічних розкопок свідчать, що монастир на цьому місці існував ще у XIII ст. На території лаври і в її найближчих околицях учені віднайшли залишки численних культових, житлових, господарських споруд і навіть майстерні з виготовлення скла.

Згідно з легендою, цей монастир заснував наприкінці XIV ст. шляхтич Лагодовський, який був власником садиби в селі Лагосові та служив князю Федору Любартовичу. Одного разу так розболілися в нього ноги, що він навіть ступати на них не міг. Не в силах терпіти страждання, нещасний почав просити у Бога швидкої смерті. Але тут уві сні з’явилася йому Пресвята Богородиця і веліла відправитися на схід від Лагодова, відшукати там в глибокому яру джерело із цілющою водою та омити хворі ноги. Отримавши натхнення від всього цього, Лагодовський відправився на пошуки і дійсно знайшов у вказаному місці джерело. Викупавшись у ньому, він повністю зцілився і в знак подяки дав обіцянку побудувати на цьому місці монастир, присвячений Пресвятій Діві. Через деякий час Лагодовський звів над цілющим джерелом дерев’яну церкву, на престолі якої стояла ікона Божої Матері. Живописець зобразив її, зі слів Лагодовського, такою, якою вона з’явилася йому уві сні. До храму над джерелом приходили зі своїми потребами безліч людей, багато тут сталося чудових зцілень. Проте під час одного з татарських набігів церкву було спалено. Повернувшись на попелище, Лагодовський із здивуванням і радістю побачив, що ікона залишилася непошкодженою. І тоді він звернувся до свого патрона, князя Федора Любартовича, з проханням допомогти побудувати на цьому місці храм. Так, за підтримки князя, близько 1400 р. у цілющого джерела виросла Успенська церква, яка пізніше стала головним храмом Уневського Успенського монастиря. Ця церква, у зовнішньому вигляді якої поєдналися риси пізньої готики і ренесансної архітектури, стала усипальнею сім’ї Лагодовських. До наших днів збереглася могила Олександра Банько Лагодовського, останнього представника цього роду (помер у 1574 р.).

У 1549 р. татари в черговий раз спалили монастир. Після цього навколо нього викопали рів, насипали земляні вали, звели кам’яні стіни з чотирма кутовими баштами; п’ята башта розташовувалася над в’їзними воротами. До кінця XVI ст. монастир вже виглядав як справжня фортеця. Навіть Успенський собор набув рис оборонної архітектури, верхню частину храму оперезала лінія бійниць. Високий земляний вал і глибокий, наповнений водою рів, які оточували монастир, проіснували до початку XIX ст. Тоді ж були розібрані дві кутові башти. Проте навіть з цими втратами Уневська лавра залишається серед числа найвидатніших пам’яток української оборонної архітектури.

Нині в монастирський ансамбль входять кріпосні стіни з двома баштами, Успенська церква, будинок митрополита і три двоповерхові корпуси келій. Житлові споруди з чотирьох боків оточує квадратний монастирський двір, посередині якого височіє Успенський храм. Фахівці датують його серединою XVI ст.; можливо, він був побудований на місці більш раннього дерев’яного храму. Церква є характерним зразком укріплених храмів-фортець. Барочні елементи, які дещо пом’якшують її суворий вигляд, з’явилися лише в першій половині XVIII ст. З південного боку піднімається квадратна в плані башта-дзвіниця.

Братські корпуси, розташовані із західного, північного і східного боків монастирського двору, з’явилися ще до початку XVIII ст. Спочатку напівкам’яні-напівдерев’яні, в XVIII-XIX ст. вони були повністю перебудовані в камені. Двоповерховий, зведений в стилі класицизму будинок митрополита, який є найпізнішою спорудою ансамблю, відноситься вже до 1820-х років.

За багато століть монастир зазнав як часів розквіту, так і періодів занепаду. У XVII-XVIII ст. він був одним з найбільших центрів освіти й книгодрукування. Впродовж більш ніж ста років (1647— 1770 рр.) при монастирі діяла (з перервами) друкарня. З Уневською лаврою пов’язані імена багатьох діячів української історії — єпископа Макарія Тучапського, відомого письменника XVII ст. Івана Вишенського, першого українського кардинала Михайла Левицького. Саме тут Іов Княгиницький, засновник Манявського скиту, повернувшись з Афону, заклав основи василіанських монастирів за зразком афонських.

Період розквіту монастиря тісно пов’язаний з відомою родиною Шептицьких. Архімандритами Уневської лаври були Варлаам (з 1668 р.) і Атанасій (у 1713-1715 рр.) Шептицькі. За часів останнього була відновлена діяльність монастирської друкарні, збудовані в камені корпус келій і кімната настоятеля. На контрфорсі Успенського собору дотепер зберігається герб Атанасія Шептицького, якій в 1715 р. став греко-католицьким митрополитом і перебував на цій посаді впродовж всієї своєї просвітницької діяльності.

У 1772 р. в результаті розподілу Речі Посполитої Уневський монастир разом із всією Львівською землею опинився під владою австрійських імператорів, які проводили активну політику секуляризації монастирських володінь. У 1790 р. монастир було закрито, а церкву обернено в приходську. Почалося поступове розбирання середньовічних укріплень.

У 1816 р. галицьким митрополитом став Михайло Левицький (1774-1858 рр.). Впродовж свого 42-річного правління цей видатний український церковний діяч, як пише Н. Д. Полонська-Василенко, «боровся за підняття престижу Української Католицької Церкви, піклувався про те, щоб забезпечити її матеріально, організувати навчання. Велику увагу він приділяв теологічній освіті. Зі значними складнощами, проте добився митрополит, щоб у Львівському університеті викладали українською мовою догматизм, пастирське богослов’я і катехетику. Внаслідок його старань, з 1856 року катехизаторами в школах стали призначати греко-католиків. Багаторічна діяльність Михайла Левицького співпала з епохою українського відродження».

Митрополит Левицький добився від австрійських властей повернення споруд колишнього Уневського монастиря. Південне крило келій було переобладнано під резиденцію митрополита. Тут Михайло Левицький жив і звідси керував Українською греко-католицькою церквою впродовж сорока років. У 1856 р. папа Пій IX звів його в сан кардинала. Немолодий митрополит вже не міг особисто приїхати до Риму, тому папський посланець кардинал Шварценберг сам прибув в Унев і урочисто вручив Левицькому кардинальську шапку. Так він став першим в історії кардиналом українського походження. Згідно із заповітом, М. Левицького поховали в Уневському монастирі.

Унев залишався резиденцією галицьких митрополитів до 1919 року, поки митрополит Андрій Шептицький передав монастир монахам-студитам. Тоді ж він одержав статус лаври. У 1946 р., після Львівського псевдособору, Уневську лавру було ліквідовано, а на її території влаштовано концтабір для католицького духівництва. Потім тут розміщувалися богадільня, психоневрологічний інтернат...

Відродження Успенської Уневської лаври почалося в перші роки незалежності. В даний час під керівництвом лаври перебувають ще вісім монастирів, які знаходяться в Україні та за її межами. Тисячі паломників приходять сюди поклонитися чудотворній іконі Богоматері Одигітрії. Особливо багато народу стікається в Унев в третю неділю травня, коли тут проходять великі святкування за участю вищих ієрархів УГКЦ.


Loading...