Військо зважилося йти прямо на місто Дубно, де за чутками було багато скарбниці і багатих обивателів... Високий земляний вал оточував місто; де вал був нижчий, там висовувалася кам’яна стіна або будинок, що служив батареєю, або, нарешті, дубовий частокіл...» Ці рядки з «Тараса Бульби» Н. В. Гоголя відновлюють в пам’яті героїчні сторінки історії Дубно — одного з найстародавніших міст України. Вперше його назва з’являється в Іпатіївському літопису під 1100-м роком у зв'язку з княжим з’їздом в Уветічах (Вітічеве), де судили князя-крамольника Давида Ігоревича, який «встромив ніж» в середовище князів. У 1149 р. в Дубно (літописи іменують це місто Дубеном) побував князь Юрій Довгорукий.
У 1241 р. місто, як і вся Волинь, був перетворений на попіл татаро-монгольськими ордами і його ім’я надовго зникає зі сторінок історичних хронік. Воно з’являється знов лише через півтора сторіччя: грамотою, датованою 4 листопада 1386 р., великий князь литовський Ягайло підтверджує приналежність Дубно князю Федору Острозькому. Видно, саме з князями Острозькими пов’язано відродження стародавнього міста. В кінці XIV ст. на старому городищі домонгольської епохи був споруджений невеликий замок із земляними валами, дубовим частоколом і дерев’яними дозорними баштами. Плато, де стояли ці непоказні кріпосні споруди, було добре захищено самою природою: з двох боків його огинали рукави річки Іква, з двох інших тягнулися важкопрохідні трясовини. Фактично це був острів, з усіх боків оточений водою. Перешийок, що простягнувся із заходу, — єдине місце, де до замку можна було підійти з суші, був перегороджений високим земляним валом і ровом перед ним — настільки глибоким, що він міг наповнюватися водами Ікви.
У 1498 р. князь Костянтин Острозький одержав від литовського князя Олександра привілей, згідно якого місто Дубно було зведене в ранг міста, а ще через дев’ять років король Сигизмунд І дарує місту магдебурзьке право. Тим самим Дубно отримує нові стимули до розвитку. В цей же час, на межі XV—XVI ст., власники міста, князі Острозькі, починають будівництво нової системи міських укріплень, ядром якої покликаний був стати кам’яний замок, що змінив колишню дерев’яно-земляну фортецю кінця XIV ст. У його західній частині Костянтин Острозький зводить надбрамну башту з крізним проїздом, що одержала назву Луцької брами. Ця могутня триярусна споруда з товстими — до 2 метрів — стінами була головним опорним пунктом на західному оборонному рубежі замку, що включав також високий земляний вал і глибокий рів, через який був перекинутий підйомний міст. Вже в XVI ст. Лубенський замок придбав славу неприступного, наймогутнішого на всій Волині. А охочих випробувати його силу в ті роки було немало: досить сказати, що лише в 1577 р. татари двічі приступали до стін Дубно і обидва рази були відбиті.
Початок XVII ст. ознаменувалося широкою перебудовою замку, реалізованою останнім князем з династії Острозьких — Янушем. На обширній території на захід від старого городища почалося будівництво нового кільця оборонних укріплень, що увібрало в себе залишки колишнього замку Острозьких. За первинним задумом будівельників, замок повинен був мати трикутний план з трьома кутовими бастіонами, проте через низку причин вдалося побудувати лише північний і південний бастіони, сполучені 160-метровою куртиною. У середній її частині був влаштований головний в’їзд, а перед фасами бастіонів і куртиною, що їх сполучала, був викопаний широкий рів. До системи оборонних споруд увійшли також розташовані на стратегічно важливих місцях монастирі-фортеці бернардинців (біля Луцької брами) і кармеліток (на північній межі плато).
Н. В. Гоголь вибрав Дубно місцем дії своєї знаменитої повісті «Тарас Бульба». Проте із замком і містом пов’язані і реальні сторінки визвольної боротьби українського народу: влітку 1648 р. Лубенський замок був зайнятий загоном Максима Кривоноса.
У 1706 р., під час Північної війни, в Дубно вступили шведські полки. Побоюючись, що звідси Карл XII загрожуватиме Києву, Петро І відправив на Волинь корпус під командуванням Меншикова. Шведи залишили Дубно без бою, і Меншиков з полегшенням докладав царю: «...король свійський, будучи в Дубно, почув про прихід московських військ, так скоро занепокоївшись втік». У 1707 р. Петро особисто побував в Дубно, неабияк здивувавшись потужності бастіонів замку.
У 1753 р. князь Януш Сангушко подарував Дубно князю Станіславу Любомирському, який зобов’язався постійно тримати в замку 270 піших людей для військових потреб. Проте на той час оборонне значення замку вже було втрачено. Місто перетворилося на крупний торговий і суспільний центр, сюди в 1772 р. зі Львова був перенесений великий контрактовий ярмарок, який щорічно збирав сотні місцевих і закордонних торговців з Відня, Лейпцига, Варшави, Стамбулу. З огляду на це князі Любомирські побажали надати своїй резиденції більш представницького вигляду. У 1780-х роках замок був реконструйований. Спершу роботи велися під керівництвом архітектора Генріка Іттара, уродженця Мальти, а потім їх очолив італійський архітектор Доменіко Мерліні. Впродовж цих перебудов середньовічна твердиня майже повністю втратила свій грізний вигляд, набувши характеру парадної палацової резиденції, архітектура бастіонів злилася в єдине ціле з рисами палацового комплексу. Єдиним фрагментом старого замку Острозьких, що більш менш зберіг свою первинну зовнішність, нині є головний в’їзд на територію замку, обрамований ренесансним порталом.
Використовуючи фундаменти і підвальну частину старого замкового флігеля, Генрік Іттар звів будівлю палацу Любомирських — триповерхове із зовнішньої сторони і двоповерхове з внутрішньої, з високим черепичним дахом. Авторству Доменіко Мерліні належить планування палацу, ядром якого став двосвітний, круглий в плані, прекрасно прикрашений колонний зал, де Любомирські влаштовували бенкети, бали, прийоми для численних гостей, що приїжджали на ярмарок. До наших днів збереглися ліпні герби Острозьких і Любомирських у вестибюлі першого поверху і витончений барельєфний фриз, що прикрашає великий зал, який служив колись для багатолюдних застіль.
У роки Першої світової війни замок сильно постраждав від артилерійського вогню. Ще більші руйнування були заподіяні йому в радянські часи, коли тут розташовувалася військова частина. Нині Лубенський замок поступово відновлюється, у відреставрованих приміщеннях розміщені музеї, виставки. Рідкісний за красою та історичною важливістю, цей ансамбль фортифікаційних споруд є перлиною не тільки Рівненщини, але і всієї України. У 1993 р. замок увійшов до складу створеного в Дубно Державного історико-культурного заповідника.
