Архітектор, статський радник. Народився у с. Гоголів Баришівського р-ну на Київщині, з 1900 р. викладав у КПІ (з 1917 р. — професор), працював архітектором київського Університету Святого Володимира.
За дорученням університетського правління В. Осьмак на початку XX ст. вивчав за кордоном архітектуру Королівської бібліотеки у Берліні та Анатомічного театру в Мюнхені. Ці студії архітекторові були необхідні для створення проектів бібліотеки Київського університету та будинку медичного факультету «клінічного містечка» на Батиєвій горі (1912-1914 рр., не зберігся). Будівлю університетської бібліотеки (1914-1918 рр.) було остаточно добудовано у 1930 р. за участі її автора та відомого архітектора П. Альошина. Треба зазначити, що вона розташована поряд з т. зв. «Альошинським кварталом» (перехрестя вулиць Володимирської та Б. Хмельницького), забудованим П. Альошиним у неокласичних традиціях. Перлиною «кварталу» є колишній Педагогічний музей (нині Будинок вчителя), неподалік якого підноситься велична колишня гімназія Святої Ольги. Під час створенні наприкінці 1920-х років ансамблю вулиці Володимирської Осьмак і Альошин прагнули її архітектурної єдності з уже наявними будівлями, тому обидві будівлі так званих «гуманітарних факультетів», споруджені обабіч головного «червоного» корпусу Київського університету на вул. Володимирській, 58 (1930 р., нині Наукова бібліотека ім. М. Максимовича) та 62 (1932 р., нині філіал Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського), спроектовано у формах класичної архітектури.
1910 р. за проектом В. Осьмака було перебудовано метеорологічну обсерваторію Київського університету (1854 р., архітектор О. Беретті, нині вул. Л. Толстого): влаштовано вхід з дашком та додаткові двері, закладено одні та зроблено інші віконні прорізи, переплановано деякі приміщення. При цьому було витримано всі притаманні цій споруді стильові класичні параметри.
Через арешт В. Осьмака на початку 1930-х років органами НКВС його ім’я довго замовчувалось, а біографія недостатньо досліджена. Причиною ув’язнення архітектора могла стати його співпраця у 1918-1919 рр. з урядами УНР та Директорії: він був членом Комісії у справах церковного будівництва при Міністерстві сповідань УНР. Більше інформації маємо про архітектурні твори В. Осьмака, створені у стилі неокласицизму й неоампіру. Однією з найвідоміших його будівель у Києві є колишній Троїцький народний будинок (1901—1902 рр., у співавторстві, вул. Велика Васильківська, 53, нині Театр оперети), споруджений у формах неоренесансу. Ця будівля, спроектована на замовлення Київської старої громади як Будинок народної просвіти, мала бібліотеку і театральний зал для проведення лекцій, музичних вечорів, концертів.
За проектами В. Осьмака було споруджено офтальмологічний корпус і синагогу в Єврейській лікарні (1901-1902 рр., вул. Багговутівська, 1, не збереглися). Ще одним твором архітектора є Велика фізична лабораторія КПІ (1903 р.), розміри якої (20,7 на 18,7 м за висоти стелі 13,4 м) перевищують параметри Паризького і Берлінського політехнічних інститутів. Архітектура аудиторії поєднувала вишуканість з лаконічністю. Її дерев’яна стеля й стіни було оздоблено розписами та ліпленням. Для зручності студентів, аби уникати штовханини, влаштували кілька дверей та проходів між рядами. Розміщення лав та столів амфітеатром дає змогу слухати лекції одночасно п’ятистам особам. Для освітлення аудиторії слугували вікна у стінах і стелі, які за допомогою електричних двигунів закривалися шторами. Стіни прикрашали бюсти відомих учених — Галілея, Ньютона, Вольта та інших.
Київський національний академічний театр оперети
В. Осьмак спорудив міський ломбард (1909 р., пров. Музичний). Нині ця будівля перебуває у глибині кварталу і потрапити до неї можна через арку з Прорізної. На фасаді колишнього ломбарду наявні зображення символу торгівлі — жезла Меркурія, та якоря — символу надії й порятунку.
В. Осьмак є автором проектів двох київських гімназій, збудованих у стилі раціонального модерну (з мінімальною кількістю декоративних елементів) на вулицях М. Коцюбинського, 7 (1903 р.) та Артема, 27 (1911 р.).
Одним із найкращих витворів архітектора в Києві вважають будинок професора медицини М. Дітеріхса (1912 р., вул. М. Коцюбинського, 3, нині адміністративна установа): двоповерхова цегляна споруда, відокремлена від вулиці невеликим огородженим подвір’ям. Його вхід та вестибюль розташовані у ризаліті, що виступає, під трикутним фронтоном з напівкруглим вікном — люнетом1. У ліпному декоpi фасаду, рустованому цоколі, малюнку металевої огорожі тераси та балкона переважають ампірні елементи, тоді як в інтер’єрах (зокрема у камінах з майолікових кахлів) переважають риси модерну.
1 Люнет (з фр. «місяць») — напівкругла ніша чи арка, розташована над дверима чи вікном, прикрашена живописом або рельєфом. У наскрізних люнетах влаштовувалися вікна.
Окремою сторінкою в житті й творчості В. Осьмака став початок 1930-х років, коли його, засудженого разом з п’ятьма студентами за звинуваченням в «антирадянській агітації», змусили облаштовувати садибу Київської обласної організації НКВС (на розі вулиць Липської та П. Орлика). До забудови цієї ділянки належали колишні будинки графині Уварової, школи ім. Бунге та особняк Ковалевського1. За проектами Осьмака поряд з особняком було зведено будинок (з’єднаний з останнім переходом), два тюремних ізолятори та спеціальний льох для виконання смертних вироків. Тоді ж за його проектом спорудили й клуб Державного політичного управління (вул. Липська, 15/7, нині Театр юного глядача).
Останньою значною роботою В. Осьмака (у співавторстві з В. Безпалим) стало спорудження стадіону «Динамо» (1932-1934 рр., вул. Грушевського) на схилах колишнього Царського саду, розташованого між Маріїнським палацом, Дніпром та головними магістралями міста. Київську арену, розраховану на 18 тисяч глядачів, було спроектовано за зразком одного з кращих європейських стадіонів — берлінського. Хоча за офіційною інформацією стадіон будували добровольці — працівники НКВС, більшу частину робіт виконали в’язні. Відкриття стадіону у 1933 р. двічі відкладалося — як вважають дослідники, у зв’язку з голодом в Україні, наслідки якого відчув і Київ. Проте перенесення у 1934 р. до Києва столиці з Харкова прискорило спорудження цієї спортивної арени.
В. Осьмак є автором і забудови набережної Дніпра (1935-1938 рр.), облямованої гранітними плитами з чавунним парапетом та широкими кам’яними сходами до води.
Архітектор помер в окупованому Києві 1942 р. і похований на міському Солом’янському кладовищі.
1 Споруджено за проектом П. Альошина.
