100 Великих діячів культури України - Архітектори Беретті: Вікентій Іванович та Олександр Вікентійович

100 Великих діячів культури України - Архітектори Беретті: Вікентій Іванович та Олександр Вікентійович

Вікентій (Савелій-Йосип-Антоній) Іванович Беретті (1781—1842 рр.) — архітектор, представник петербурзького класицизму, народився в родині ювеліра з римського передмістя. 


У 1780-х роках разом з батьком він переїхав до Петербурга, де у 1798-1804 рр. навчався в ПАМ у А. Захарова1. 1809 р. В. Беретті був обраний академіком, 1831 р. призначений професором архітектури ПАМ. У 1831-1837 рр. В. Беретті разом з Ж. Тома де Томоном2 працював над проектом Біржі на «стрілці» Василівського острова, за який дістав від уряду золоту табакерку і діамантовий перстень.

1835 р. проект ампірної будівлі Київського університету Беретті переміг у конкурсі і його автор поїхав на кілька місяців до Києва, де разом зі своїм учнем П. Спарро3 керував зведенням цієї споруди. 1837 р. В. Беретті переїхав до Києва на постійне мешкання, проте смерть завадила йому завершити споруду університету. Це зробив його син Олександр 1842 р.

1 Адріан Захаров (1761-1811 рр.) — російський архітектор, представник напряму ампір, автор будівлі Адміралтейства у Санкт-Петербурзі.

2 Жан Тома де Томон (1760-1813 рр.) — російський архітектор, француз за походженням.

3 Павло Спарро (1814 р. - ?) — архітектор, син американського віце-консула, з 1838 р. — київський єпархіальний архітектор. За його проектами зведено четвертий ярус дзвіниці Софійського собору, братський корпус Видубицького монастиря (1846 р.), будинки (б-р Т. Шевченка, 26-а, 28 та 36; Андріївський узвіз, 4/26; вул. Воровського, 3; вул. Ярославська, 8), дерев’яну Троїцьку церкву (1859 р., вул. Велика Васильківська, 51; не збереглася), храм Стрітення у «русько-візантійському» стилі з елементами псевдоготики (1861 р., Львівська пл. — навпроти сучасного будинку Торгової палати; знищений 1936 р.). Автор проекту Володимирського собору (1861 р.), переробленого О. Беретті.

Для будівництва однієї з найвідоміших київських споруд обрали заміський пагорб, довкола якого невдовзі виник новий район з вулицею Володимирською і бульваром (нині Т. Шевченка). На їх перетині на площі здіймалося триповерхове прямокутне «каре» університету, довжина більших сторін якого становить 146 м. Величний «червоний корпус» було споруджено за «важкими» взірцями петербурзьких офіційних споруд, які «не пасували» до київського ландшафту. Монументальність споруди (здалеку помітної з Хрещатика та Печерська) підкреслювали потужний восьмиколонний портик іонічного ордеру з чавунними капітелями (виготовленими на тульських заводах) та лита постать орла з розпростертими крилами. Історики архітектури не дійшли згоди, чи є червоний колір (не характерний для ампірних будівель) первісним для стін університету. Одним із пояснень є те, що чорно-червоне забарвлення відповідає кольорам смуг стрічки російського ордену Святого князя Володимира, ім’ям якого було названо Київський університет.

Не такий помпезний вигляд «червоний» корпус має з боку університетського Ботанічного саду. До нього «обернені» апсиди колишніх студентських каплиць — православної Святого Володимира та католицької, розмежованих ризалітом. Над останнім, за задумом В. Беретті, мала розміститись університетська обсерваторія. Проте її у 1841—1845 рр. спорудив на заміському пагорбі (нині вул. Обсерваторна, 3) О. Беретті. Будівля обсерваторії у стилі пізнього класицизму у вигляді восьмигранної башти, прикрашеної чотирма колонами, належить КНУ ім. Т. Шевченка.

Іншим київським проектом В. Беретті став Інститут шляхетних дівчат (1838-1843 рр., вул. Інститутська; нині Міжнародний центр культури і мистецтв), також завершений О. Беретті. За задумом В. Беретті ця чотириповерхова велична будівля на пагорбі над Хрещатиком мала стати третьою архітектурною домінантою тогочасного Києва — після Університету і «Присутствених місць». Вхід до Інституту прикрашала напівротонда з корінфськими колонами та рельєфним фризом із зображенням символу батьківської любові — пелікана, що годує пташенят. У цьому напівкруглому порталі одна над одною розміщалися апсиди двох храмів, які відвідували вихованки Інституту, — католицької каплиці Діви Марії та православної церкви Святого Олександра. У роки Другої світової війни будівля Інституту постраждала від вогню, у повоєнний час була перебудована і значно змінена. Зокрема було збільшено вхідну півротонду, до якої з боку Інститутської було прокладено гранітні сходи.

В. Беретті помер у Києві, похований на Байковому кладовищі. 1983 р. на честь видатного архітектора було названо одну з київських вулиць.

Син В. Беретті, Олександр (1816-1895 рр.), народився у Петербурзі. У 1840 р. його ще зовсім молодим було обрано академіком ПАМ. Переїхавши у 1840-х роках до Києва, він деякий час викладав історію архітектури у Київському університеті. О. Беретті є автором низки проектів будівель у стилі «класицизм» і «ампір», зокрема триповерхової Першої гімназії (1850-1852 рр., б-р Т. Шевченка, 14; нині «жовтий» корпус Університету) з художніми чавунними ґратами та огорожею сходів. П. Альошин у статті «Батько і син Беретті. З архітектурної спадщини» (1938 р.) висловив припущення, що металеві деталі будівель було виготовлено за власними проектами О. Беретті.

Ще одним проектом О. Беретті є двоповерховий будинок Пансіону шляхетних дівчат Левашової з оригінальною чавунною огорожею (1851 р., вул. Володимирська, 54; добудова третього поверху — кін. XIX ст.; нині Президія НАНУ), особняк О. Беретті з «рустованими» стінами та чавунними внутрішніми сходами (1848 р., вул. Володимирська, 35; нині належить СБУ), Реальне училище (1878 р., Михайлівська пл., нині Дипломатична академія України), метеорологічна обсерваторія (1847 р, вул. Л. Толстого, 14; нині ресторан «Маріо»).


Беретті Олександр Вікентійович

Особливо треба відзначити двоповерхову будівлю Анатомічного театру (1851-1853 рр., вул. Б. Хмельницького, 37, нині Музей історії медицини), споруджену під наглядом учня й послідовника відомого хірурга і ректора Київського університету М. Пирогова — професора анатомії О. Вальтера для практичних занять студентів медичного факультету університету. Вперше у Російській імперії під будівлею Театру у глибоких льохах була влаштована льодовня для зберігання анатомічних препаратів, що стало практичним втіленням ідеї «льодової анатомії» М. Пирогова. Тривалий час київський Анатомічний театр вважався кращим у Європі.

О. Беретті будував і приватні споруди. Серед них — два готелі на Хрещатику. Перший — триповерховий «Європейський», про який нагадує назва сучасної Європейської площі. Про оригінальний ліпний декор на стінах та стелях готелю схвально відгукувався П. Альошин. Будівлю «Європейського» було знищено у 1972 р. і на її місці споруджено Український дім (на той час — Музей В. Леніна). Другий — двоповерховий готель (власником якого був сам О. Беретті), стояв на місці кінотеатру «Орбіта». 1846 р. у ньому зупинявся Т. Шевченко.

На Хрещатику за проектами О. Беретті було також споруджено будинок Губернського дворянського зібрання (1851 р., нині на його місці — Будинок профспілок) та триповерховий будинок №2 (1840-ві роки, четвертий надбудовано у 1930-х роках).

З 1862 р. О. Беретті працював над спорудженням Володимирського собору в Києві, внісши до проекту архітектора І. Штрома зміни: додав хори та збільшив прольоти арок. Проте після того як 1866 р. у стінах майже завершеної будівлі з’явилися тріщини, й арки та склепіння, не витримавши навантаження, розійшлися, Беретті усунули від участі у цьому проекті. Останні десятиліття життя архітектор не мав замовлень. Він помер у злиднях і похований поряд з батьком на Байковому кладовищі у Києві.