Перша жінка-живописець та графік у Галичині; книжковий ілюстратор, талановитий гравер; народний художник України, мистецтвознавець, академік архітектури, лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка.
Народилася у м. Бережани (нині Тернопільської обл.) у родині судді, мала брата Володимира та старшу сестру Ольгу, з якою завжди була у дуже теплих стосунках — листувалася, намалювала майже сотню її портретів у різних техніках. Доля сестер склалася трагічно: вони не створили власних сімей, самі заробляли на життя, викладаючи у школі ручну працю та малювання. Олена, що пережила Ольгу на 27 років, до кінця своїх днів зверталася до сестри як до співбесідниці у своїх щоденниках.
Коли батька перевели на роботу до Кам’янки-Бузької на Львівщині, Олену віддали на навчання до монастирської школи у Львові. Закінчивши її 1894 р., вона повернулась до батьківського дому. 1902 р. — у віці 25 років — О. Кульчицька вступила до приватної студії львівських художників С. Батовського і Р. Братковського, а наступного року — до Віденської мистецько-промислової школи, в якій навчалася до 1908 р. Згодом разом із сестрою Олена вивчала кращі зразки світового мистецтва у музеях Мюнхена, Парижа, Лондона, Женеви. В цей час її родина переїхала до карпатського міста Косова, а після виходу батька на пенсію — до Львова. Повернувшись на батьківщину, Олена 1909 р. блискуче дебютувала зі своїми 50 картинами, створеними у Відні. Щоб мати засоби до існування, молода художниця працювала в ліцеї, а після смерті батька у 1910 р. з матір’ю і сестрою переїхала до Перемишля, де до 1938 р. викладала малювання у вчительській семінарії. Займатись малярством О. Кульчицька могла лише у вихідні дні та під час літніх канікул, які проводила в Карпатах. Успіх молодій майстрині принесло експонування її графічних творів на київських художніх виставках 1911 та 1913 рр.
У роки Першої світової війни (1914-1918 рр.) Галичина стала театром кровопролитних боїв, не оминули вони й Перемишль. Олена та Ольга, щоб отримувати продуктовий пайок, працювали у шпиталі та разом з іншими свідомим співвітчизниками допомагали військовополоненим українцям у концтаборах під Перемишлем. Польська влада, бачачи у цих акціях загрозу для себе, ув’язнила їхніх учасників у Баранові на Віслі. Через три місяці після втручання родича-юриста сестер Кульчицьких було звільнено. Після цього родина виїхала до Відня, де сестри працювали у Комітеті з допомоги пораненим українським воякам, за сприяння якого було видано листівки з репродукціями творів О. Кульчицької, присвячених війні, — «Чорна хмара війни», «Могили борців», «Доля українських утікачів», «Мати Божа, рятуй наш край». Переживши жах концентраційного табору, О. Кульчицька створила серії гравюр «Страхіття війни» (1915-1916 рр.), «УСС. 1914-1915 рр.», акварелі «Іде смута...», «Брати», «На могилі», «Дівчина-героїня», кольоровий лінорит «Стрілецька кров», серії офортів «По війні. Березовий хрест», «Татарське лихоліття», «Справедливість», «Апофеоз» (усі — 1915 р.), «За рідний край» та «Втікачі» (1918 р.) — загалом близько 50 творів. Під враженнями від пережитого художниця виконала естампи, сповнені філософських роздумів про сенс життя, — «Харон», «Між небом і землею», «Тіні незабутих предків», «Самарянин» (1912-1918 рр.).
У цей час О. Кульчицька зацікавилась темою української еміграції (до якої вона неодноразово поверталася згодом), створивши офорт «За море» (1914 р.) та дереворити «У світ за очі», «Зруйноване гніздо» (1940-і роки).
У 1915-1920-х роках художниця працювала як ілюстратор дитячих букварів, читанок, книжок із серії «Нашим найменшим», створила кольорові дереворити до українських байок, працювала оформлювачем часопису «Світ дитини» (1919-1921 рр.). Книга «Лис Микита» І. Франка з малюнками О. Кульчицької була настільки популярною, що протягом 1922-1966 рр. перевидавалася п’ять разів. О. Кульчицька ілюструвала повісті В. Стефаника «Дорога» (1918 р.) та М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» (1929 р.), «Нариси з української демонології» В. Гнатюка (1918-1921 рр.), поему І. Франка «Мойсей» та давньоруську поему «Слово про Ігорев похід» (1930-і роки). Усього вона є авторкою понад 1500 книжкових ілюстрацій, заставок та інших декоративних елементів.
Найбільшу славу О. Кульчицькій принесли естампи1, виконані у різних за складністю техніках — дереворит, лінорит та офорт (гравюри на дереві, лінолеумі та металі), аквантина та мецо-тинто2. В техніці офорту художниця створила понад 120 творів, виробивши індивідуальний стиль, пов’язаний з європейською графікою XX ст. з її умовністю й символізмом. У цих творах поєдналися високий професіоналізм художниці — вихованки сучасних майстрів, з традиціями старовинної української гравюри: «За море», «Ярмарок у Косові», «Важка дорога», «Літо», «Мати», «Селянське повстання», «Козаки в поході», «Гуцульщина при праці», «Проти бурі», «Життя перемагає»; цикли «Історія княжих часів» (1918 р.), «Портрети українських письменників» (1920 р.), «Лихоліття українського народу» (1930 р.), «Славні жінки минулого» (1934 р.). Усі ці гравюри створено з використанням традиційних художніх елементів — ліній, штриховань, темних плям. За допомогою їх художниця передавала складні емоційні стани героїв, динамізм їхніх рухів, об’єм предметів та тіні на них. Усе це Кульчицька робила у властивій лише їй творчій манері — оригінально й геніально просто. Її кольорові гравюри виконано за допомогою десятків відтінків червоного, жовтого, синього, зеленого, чорного кольорів, що надає цим творам живописності й легкості.
1 Естамп — відбиток на папері зображення, виконаного на літографському камені або мідній дошці методом травлення або різьблення.
2 Аквантина — виготовлення друкарського кліше на мідній дошці методом кількаразового оброблення кислотою окремих частин малюнка, вкритих шаром лаку. В результаті одержують негативне зображення майбутнього малюнка, в якому найбільш заглиблені (протравлені) ділянки відповідають найтемнішим частинам друкованої гравюри. Мецо-тинто («чорна манера») — різновид заглибленої гравюри на металі, поверхню якого вкривають дрібними насічками. У місцях, які відповідають світлим ділянкам майбутньої друкованої гравюри, поверхня металу робиться гладкою, досягаючи ефекту поступового переходу від світла до тіні.
Значних успіхів майстриня досягла у використанні складних у виконанні графічних технік, зокрема аквантини: «У містечку» (1910 р.), «Сусідки» (1911 р.), «У лісі» (1912 р.), «Ввечері» та «Цвинтарна брама» (обидві 1913 р.), «Тим, що відійшли» (1914 р.). Не менш вдалими були й чорно-білі гравюри у техніці «мецо-тинто». Тверда жіноча рука не знала обмежень і відтворювала на металі все, що мислила творча уява: контрастність чорного й білого, м’якість напівтонів із завершеною та емоційно насиченою композицією. Останні офорти художниці — «Silentium», «Ялиці в снігу», «Пралі» (всі 1947 р.) — вирізняються особливою м’якістю тонкого сріблястого штрихування форм.
О. Кульчицька створила чимало живописних полотен — психологічні портрети, пейзажі, жанрові картини з народного побуту: «На леваді», «Соняшник», «Верби», «Жнива», «Діти зі свічками», «Великдень», «При лямпі», «Біля криниці», «Зима», «Довбуш», портрети батьків.
1938 р. О. Кульчицька з сестрою та матір’ю переїхала до Львова, оселившись неподалік храму Святого Юра, де працювала у музеї Наукового товариства ім. Т. Шевченка. У цей час художниця зазнала страшних втрат: після смерті 1922 р. брата пережила смерть матері й сестри, які померли у 1939 та 1940 рр. За часів німецької окупації (1941-1944 рр.) художниця, працюючи в музеї НТШ, продовжувала вивчати народне мистецтво та викладала в Інституті народної творчості. 1943 р. у Львові відбулася виставка з нагоди 35-річчя творчості О. Кульчицької. У цей час художниця створила низку акварелей алегоричного змісту {«Народне мистецтво», «Музика», «Театр»), цикл картин «Пори року» (1942-1943 рр).
Однією з провідних тем творчості О. Кульчицької була релігія. В її майстерні з’явилися акварелі із зображеннями церков Святого Юра в Дрогобичі (1916 р.), Покрови Богородиці у Моршині (1943 р.), Гощівського монастиря (1943 р.), церков Старої Самбірщини. Разом із сестрою Ольгою вона створила у стилі «модерн» гобелен «Богородиця з ангелами» (1909-1910 рр.), живописний цикл та кілька гобеленів «Святі української церкви» (святі Володимир, Ольга, Андрій, Борис та Гліб, Йосафат); до річниці хрещення Давньої Русі (1938 р.) — гравюри «Розп'яття», «Хрещення України-Руси», «Христос — Виноградна лоза», «Святий навколішках», «Поцілунок Юди». На урочистому вечорі з нагоди 25-ліття мистецької діяльності художниці (1933 р.) від імені відомого мецената митрополита Андрея Шептицького виголосив промову ректор духовної семінарії Йосип Сліпий.
О. Кульчицька відома і як дослідниця-етнограф, збирачка народного мистецтва. З її ініціативи 1931 р. в Перемишлі було створено музей української старовини «Стривігор». Свій внесок Кульчицька зробила і в розвиток декоративно-прикладного мистецтва, проявивши себе здібним дизайнером. За її ескізами у 1907-1908 рр. народні майстри Косова виготовили дерев’яні меблі в стилі «гуцульської сецесії», що нині зберігаються у Меморіальному музеї О. Кульчицької.
Коли в Галичині пожвавився рух за відродження народних українських промислів, кооперативи «Українське народне мистецтво», «Гуцульське мистецтво» та «Гурток прихильників українського мистецтва» налагодили виробництво килимів. О. Кульчицька у 1909—1938 рр. створила ескізи 80 їхніх зразків, втілених у життя сестрою Ольгою — вчителькою праці Дівочого інституту в Перемишлі, яка навчилася ткати на верстаті у народних майстрів Косова. Виготовлені за старовинними народними традиціями і технологіями Київщини, Полтавщини та Поділля килими приємно вражали оригінальною орнаментацією, колористикою і модерновою декоративністю. Їх експонували на виставках у Кракові, Празі, Києві, Станіславові, Коломиї, Львові.
Сестри Кульчицькі активно співпрацювали з журналом «Нова хата» (1928 р.), друкуючи на його сторінках зразки вишивок, проекти інтер’єрів та одягу, створені за мотивами народного мистецтва. З ініціативи Кульчицьких у Перемишлі відбувся показ народного одягу з довколишніх сіл, для якого О. Кульчицька виготовила реконструкцію давнього одяїу українських шляхетних жінок.
Під час творчих мандрівок на Бойківщину, Покуття, Поділля, Лемківщину художниця зробила безліч акварельних замальовок — пейзажі, дерев’яні церкви, портрети; зразки народного одягу; зразки орнаментів писанок, вишивок, кераміки, тканин, різьблення. Художниця використовувала цей «візуальний архів» під час створення килимів, тканин і шпалер для художнього оформлення інтер’єру. Вона також видала альбоми «Народна архітектура» (1931 р.), «Гуцульщина» (1935 р.), «Легенди гір і лісів» (1936 р.), «Архітектура старого Львова» (1939 р.), зразків західноукраїнського одягу (1959 р.).
У 1956 р. до 700-річчя Львова художниця створила цикл офортів із зображенням міських пам’яток архітектури і ліногравюрний триптих — портрети князів Ярослава, Романа й Данила.
Життєвий шлях О. Кульчицької складний, проте доля була до неї деякою мірою прихильна: незважаючи на численні роботи на релігійну тему та присвячені Українським січовим стрільцям, вона, на відміну від багатьох співвітчизників, не зазнала репресій. У 1945 р. О. Кульчицьку обрали професором і призначили завідувачкою кафедри книжкової графіки Львівського поліграфічного інституту. З 1951 по 1959 рр. вона працювала у Львівському музеї етнографії та художнього промислу, де продовжувала вивчати український орнамент, зробивши чимало замальовок керамічних виробів, вишивок, тканин, мальованого скла.
За спогадами тих, хто знав її особисто, О. Кульчицька до глибокої старості мала лагідну вдачу та шляхетні манери, чудову статуру і носила сукні, зі смаком пошиті у кращих кравців; розмовляла українською мовою, вставляючи у свою «говірку» лемківські слова. Проте попри зовнішню веселість О. Кульчицька була дуже самотньою і в щоденниках скаржилась, що провела молодість у виснажливій роботі, не бачачи інших, привабливих сторін життя.
Останні свої роки О. Кульчицька не могла самостійно пересуватись, проте друзі й учні піклувались про неї. За кілька днів до смерті художниці було присвоєно Державну премію УРСР ім. Т.Г. Шевченка. Твори О. Кульчицької з успіхом експонували у Києві, Львові, Берліні, Варшаві, Відні, Москві, Празі, Римі, Торонто, Хельсінкі, Чикаго. Свою мистецьку спадщину — близько 4 000 картин, гравюр та ескізів — вона 1957 р. заповіла Національному художньому музею у Львові. 1971 р. у Львові було створено Меморіальний музей О. Кульчицької.
