Живописець, графік, народний художник УРСР, працював у галузі станкового і монументального живопису, книжково-журнальної графіки. Народився у с. Вишнопіль (нині Тальнівського р-ну Черкаської обл.) у селянській родині. Предки батька художника були козаками та чумаками; мати — спадкоємницею видатного українського композитора М. Березовського.
Після закінчення церковно-приходської школи 12-річний Іван поїхав до двоюрідного дядька в Київ. Останній служив псаломщиком у двох київських монастирях та писав ікони. Він влаштував Івана «посошником» у архієрея при Братському монастирі на Подолі. Живучи поряд з Києво-Печерською лаврою, Іван спостерігав за вправами учнів монастирської іконописної школи і сам почав малювати. Побачивши ці малюнки, дядько хлопця віддав племінника до іконописної школи. Навчаючись у ній (1872-1876 рр.), Іван отримав добру практику та певні теоретичні знання, а для вдосконалення майстерності вирішив вступити до Рисувальної школи М. Мурашка. Побачивши автопортрет Їжакевича, той відразу помітив іскру таланту в хлопця. Водночас із навчанням Їжакевич підробляв репетитором учнів молодших класів і мав змогу винаймати квартиру на вул. Фундуклеївській (нині Б. Хмельницького). Як один із кращих учнів школи, він у 1882-1884 рр. реставрував давньоруські фрески XII ст. у Кирилівській церкві в Києві. Тоді на талант юнака звернув увагу художник М. Врубель, який зацікавився орнаментами писанок, що Іван розписував напередодні Великодня. Поспілкувавшись з молодим художником, майстер запропонував йому виконати образ Богоматері у стінній ніші на церковних хорах та порадив їхати до Петербурга.
1884 р. Іван став вільним слухачем ПАМ, а потім вступив одразу до старших класів. Через необхідність заробляти на життя, Їжакевич 1888 р. залишив Академію і працював учителем малювання, створював на замовлення портрети та виконував ілюстрації для популярних петербурзьких журналів. За роки роботи у журналах «Нива», «Північне сяйво», «Живописний огляд», «Всесвітня ілюстрація» (1888-1917 рр.) він створив кілька сотень ілюстрацій, присвячених історії, побуту, літературі українського народу. Для цього їздив на Полтавщину, Київщину та Запоріжжя, де писав етюди з натури; робив замальовки косарів, пастухів, кобзарів, дітей. Після поїздки художник створив серію малюнків — «Запорожець у зимовому одязі», «У розвідці», «Прийом новобранця», «Підготовка запорожців до походу», «Козаки повертаються після морського походу», «На дозвіллі», «Гадання під новий рік», «Косовиця». З 1890-х років І. Їжакевич почав працювати у техніці «гризайль» (для якої характерне використання чорного й білого кольорів), яка добре підходила для журнальних ілюстрацій, зокрема пейзажів. Особливе місце серед малюнків для «Ниви» посідають ілюстрації до «Кобзаря» Т. Шевченка — поем «Причинна», «Гайдамаки», «Катерина».
На початку XX ст. І. Їжакевич переїхав з Петербурга до Києва, де викладав у іконописній школі Києво-Печерської лаври. Разом зі своїми учнями він розписав монастирські церкви Трапезну, Всіхсвятську над Економічною брамою та Троїцьку надбрамну, створив композиції «Собор преподобних Ближніх печер» та «Собор преподобних Дальніх печер» на мурах при вході до Святої брами, написав ікони для Успенського собору.
Розписи Всіхсвятської церкви (взірця архітектури українського бароко, спорудженої коштом гетьмана І. Мазепи на межі XVII-XVIII ст.) було здійснено у 1905-1906 рр. за ескізами і під особистим керівництвом Їжакевича. На її стінах учні лаврської іконописної школи під керівництвом учителя зобразили галерею портретів канонізованих видатних історичних діячів — хрестителя Русі князя Володимира, перших слов’янських просвітників Кирила і Мефодія, печерських святих Аліпія-іконописця та Агапіта-лікаря. Кожен був представлений зі своїми атрибутами; наприклад, Агапіт — з лікарськими рослинами. Фрески Їжакевича, хоч і виконано за традиційною християнською іконографією, «відчули» значний вплив європейського модернового живопису: людські постаті дещо стилізовано, їхній одяг багато орнаментований.
Монументально-декоративні розписи Трапезної церкви (1910 р.) складаються з восьми фресок на євангельсько-біблійні сюжети та 50 окремих постатей, об’єднаних у єдиний ансамбль орнаментами. Вони справляють сильне враження єдністю ідейного задуму і майстерністю виконання. Загальна «розбивка» стін і склепінь здійснювалась за проектом керівника робіт — відомого архітектора О. Щусєва. Постаті історичних осіб, зарахованих до лику святих, передано з драматичним психологізмом. Так, «батько російської історії» Нестор-літописець — це задумливий старець, що на мить полишив кропітку працю. Його очі дивляться втомлено, але доброзичливо. З історичною достовірністю художник відтворив побутові подробиці інтер’єру келії літописця.
І. Їжакевич створював ікони для 20 київських храмів, зокрема Іонівського монастиря на Звіринці, Георгіївської церкви поряд із Софійським собором, Покровського храму на вулиці Мостицькій та ін. Більшість цих образів традиційно не підписані, про їхнє авторство дослідники дізналися з власноручних фотографій І. Їжакевича своїх творів. На дев’ятому десятилітті життя — вже за радянських часів, І. Їжакевич створив для Макаріївської церкви (вул. Стара Поляна) ікони «Несподівана радість», «Святий Миколай-угодник» («Чудо святого Миколи Мокрого у Києві»), «Мученик Макарій».
Разом з архітектором О. Щусєвим у 1908-1912 рр. художник відновлював церкву Святого Василія XII ст. у м. Овручі на Житомирщині, 1911 р. розробив проект меморіального комплексу «Козацькі могили» (с. Пляшева на Рівненщині) на місці битви 1651 р. військ Б. Хмельницького з поляками під Берестечком, де особисто розписав Георгіївський меморіальний храм-усипальницю, зобразивши Христа Спасителя. Разом з М. Реріхом І. Їжакевич працював над фресками у Почаївській лаврі. Пензлю художника (або створені за його ескізами) належать розписи митрополичих покоїв і трапезної церкви у Білгороді (нині обласний центр Російської Федерації), Духовного училища у м. Рильську (нині Курської обл. Російської Федерації), храму у Краснодарі, Миколаївського собору у Дніпропетровську, Борисоглібської церкви на Подолі в Києві.
Художник є автором низки живописних полотен із зображеннями київських краєвидів і пам’яток архітектури («Аскольдова могила», «Церква Спаса на Берестові», «Покровський монастир», «Башта Мазепи» — вежа з церквою Святого Онуфрія у мурі Києво-Печерської лаври, «Пам'ятник святому Володимиру»), неодноразово відтворених на поштових листівках.
Після революції 1917 р. І. Їжакевич працював художником у робітничому клубі на Куренівці, створював агітаційні плакати, викладав у трудовій школі, ілюстрував підручники. У 1930-ті роки на замовлення музеїв Харкова, Києва, Дніпропетровська він створив панно «Історія землі» для геологічного музею АН, низку картин на історичні теми — «Торг невільниками в Туреччині», «Бунт селян у селі Веселому», «Уманська різанина», «Повстання киян 1113 р.» тощо.
Славу книжкового графіка І. Їжакевичу принесли ілюстрації до творів корифеїв української літератури — І. Ле, М. Гоголя, В. Стефаника, Лесі Україники («Лісова пісня»), І. Франка («Бориславські оповідання»), М. Коцюбинського («Фата моргана»), Г. Квітки-Основ’яненка («Пан Халявський»). На титульній сторінці «Лісової пісні» художник зобразив дивний лісовий пейзаж — казковий і водночас реалістичний. Серед малюнків до «Фата моргани», крім пейзажів, представлено психологічні портрети, ліричні й побутові сцени. Ілюстрації до «Пана Халявського» сповнені сатири на українських поміщиків. І. Їжакевич створив і цикл перших в історії кольорових ілюстрацій до академічного видання «Кобзаря» Т. Шевченка 1939 р. («Мені тринадцятий минало...», «І золотої, і дорогої...», «Давно це діялось», «Думи мої» тощо), що виглядають як живописні твори або монументальні розписи. 1948 р. він разом з Ф. Коновалюком створив серію контурних ілюстрацій до «Енеїди» І. Котляревського. На них боги-олімпійці, грецькі та латинські герої представлено «українізованими», оточені українським побутом.
І. Їжакевич, переживши німецьку окупацію Києва у роки Другої світової війни, створив картини на воєнну тематику — «Партизани у засідці», «Ворог в оточенні». У віці 76 років художник був удостоєний звання Заслуженого діяча мистецтв, у 84 роки — Народного художника. У 1956-1962 рр. він мешкав у будинку на вул. Садовського, 8 (Куренівка), на якому встановлено меморіальну дошку. Помер художник у віці 98 років, похований на Байковому кладовищі. За спогадами тих, хто знав його особисто, до останніх днів він зберігав працьовитість, бадьорість і оптимізм. На честь художника 1962 р. названо одну з вулиць у районі Києва Вітряні гори.
