100 Великих діячів культури України - Музиканти Гнатюк Дмитро Михайлович (1925-2016 рр.)

100 Великих діячів культури України - Музиканти Гнатюк Дмитро Михайлович (1925-2016 рр.)

Дмитро Михайлович Гнатюк — видатний оперний співак — народився 28 березня 1925 р. на Буковині в селі Старі Мамаївці (нині Чернівецької області) в селянській родині Михайла Дмитровича та Марії Іванівни Гнатюків, у яких було шестеро дітей. Великою мірою на його становлення як людини вплинув батько, котрий часто повторював «Щоб стати професором, людина вчиться п’ятнадцять років, а щоб стати людиною — все життя». Ще в дитинстві Дмитро співав у церковному хорі, де й отримав основи музичних знань. При церкві існував музичний гурток, у якому дітлахи вчили музичну грамоту, займалися сольфеджіо. Власне сільський священик і відкрив музичний талант Гнатюка, коли тому було 8 років, та, наполегливо займаючись з ним протягом майже шести років, допоміг хлопцеві розвинути музичні задатки. Дмитрик дуже любив музику, співи, мріяв присвятити цьому своє життя.

Коли розпочалася війна, Гнатюк потрапив на фронт, отримав контузію і його було відправлено до госпіталю на Урал. Потім опинився на військовому заводі в Нижньому Тагілі, де й зустрів закінчення війни. Після контузії в хлопця тимчасово пропали слух і голос, але згодом він заспівав так, що здивував не лише оточення, а й себе самого. Після закінчення війни Дмитро розпочав свій творчий шлях на сцені Чернівецького музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської, де його помітив відомий український режисер і актор Василь Василько. Режисер давав юнакові невеликі сценічні ролі, що зіграло велику роль у подальшому творчому становленні Гнатюка.

Музичну освіту співак здобув у Київському музичному училищі, а згодом продовжив її в консерваторії, яку закінчив 1951 р. (клас Івана Паторжинського). Оповідають, що спочатку Дмитро Михайлович прийшов вступати до театрального інституту, але так вразив приймальну комісію своїм співом, що йому порадили йти до консерваторії. Ще під час навчання він став солістом хору Г. Верьовки. Згодом у співака зав’язались і дружні стосунки з Григорієм Гур’євичем, про якого Гнатюк зазначав, що той зробив з нього артиста. В цей час його помітили керівники держави — він виступав на 70-літньому ювілеї Сталіна, на урядовому прийомі, де його слухав і Мао Цзедун. Виконання пісні «Дивлюсь я на небо» настільки сподобалося іменинникові, що той навіть подумував дати співакові звання народного артиста СРСР, але передумав через його молодість. Також під час навчання Гнатюк дебютував на сцені Київської опери в ролі Стаховича у виставі «Молода гвардія» Ю. Мейтуса, згодом зіграв роль Миколи у славетній опері М. Лисенка «Наталка Полтавка». Навчаючись у консерваторії, Гнатюк почав і гастролювати разом з театром.

Після закінчення консерваторії Дмитро Гнатюк отримав дві пропозиції — місце соліста Київської опери і стажування у Великому театрі у Москві. Він вибрав перше — сцену Київського оперного театру, де виконав яскраві партії в численних операх. Співак втілив образи в операх М. Лисенка «Тарас Бульба» (Остап), «Наталка Полтавка» (Микола), Шебаліна «Приборкання норовливої» (Петруччіо), П. Чайковського (Мазепа й Онєгін в однойменних операх), А. Рубінштейна (Демон в однойменній опері), Д. Россіні «Севільський цирюльник» (Фігаро), Д. Верді (Ріголетто в однойменній опері, яку виконували, до речі, українською мовою) тощо. Загалом же творчий доробок майстра становить понад 40 головних ролей! Він дуже швидко опанував найяскравіші баритональні партії і з перших років роботи в театрі брав участь у декадах українського мистецтва в Москві, Ленінграді тощо. 1954 р. після блискучого виконання партій в операх «Князь Ігор», «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба» провідні московські газети писали про Гнатюка як про талановитого співака, що вирізняється «рідкісною музикальністю, проникливим артистизмом та художнім смаком».

Він багато виступав і як концертний співак, активно гастролював за кордоном — об’їхав майже весь світ. Побував у Канаді, США, Японії, майже всіх європейських країнах, у країнах Африки. Оповідають майже анекдотичну історію про те, що вождь одного з африканських племен, який почув спів Гнатюка, був вражений талантом українського вокаліста і надіслав йому на знак подяки дорогий подарунок — дитину. Довелося довго пояснювати, що такий подарунок співак прийняти не може... Закордонна преса відгукувалась про талант Дмитра Гнатюка у схвальних тонах: так, одна з канадських газет після його виступу 1962 р. писала: «У пана Гнатюка голос один з тисячі. Голос великий, чистий, дуже багатий і тренований настільки, що будь-яка вокальна трудність здається йому легкою і природною, як розмова і ходіння. Співак може зробити свій голос великим і маленьким, сильним і слабким, похмурим і світлим, радісним».

Пізніше, 1975 р., Дмитро Гнатюк закінчив Театральний інститут ім. І. Карпенка-Карого, опанувавши фах музичного режисера. Спочатку режисерську роботу Гнатюк поєднував зі співацькою кар’єрою, а з 1988 р. він головний режисер Національної опери. Однією з його перших режисерських постановок була опера О. Бородіна «Князь Ігор», що вже понад тридцять років йде на сцені Національної опери. Загалом же Дмитро Михайлович за час своєї режисерської кар’єри поставив більше ніж 20 опер. Велику частину життя митця становить і педагогічна праця: викладаючи оперну майстерність у Національній музичній академії ім. П. Чайковського (Консерваторії), він виховав цілу плеяду талановитих виконавців.

Дмитро Михайлович здобув не лише прихильність театральних критиків, а й став шалено популярним серед простого люду, — у 1960-ті роки платівки із записами «Пісні про рушник» (слова А. Малишка, музика П. Майбороди) розійшлися по світу 17-мільйонним накладом! Саме виконання народних пісень і пісень сучасних виконавцеві композиторів — П. Майбороди, О. Білаша, І. Шамо, С. Сабадаша та інших авторів, принесло йому народну любов і пошану.

Дмитро Михайлович Гнатюк був нагороджений численними нагородами і преміями як за часів СРСР, так і в незалежну добу. 1967 р. він отримав премію Ленінського комсомолу, 1960 р. — орден Леніна і звання народного артиста СРСР, а званням народного артиста України Дмитра Гнатюка було нагороджено 1999 р. Після виконання партії Мурмана в опері З. Паліашвілі «Абесалом і Етері» в 1972 р. він став лауреатом Державної премії Грузії ім. З. Паілашвілі, в 1973 р. — Державної премії України ім. Тараса Шевченка, а в 1977 р. — Державної премії СРСР. Нині, окрім творчого, він веде активне суспільно-політичне життя: з березня 1998 р. по квітень 2002 р. був народним депутатом України, заступником голови Комітету з питань культури і духовності.

Його творча кар’єра — яскравий приклад поєднання дарованого Богом таланту й унікальної працелюбності та наполегливості у шліфуванні виконавської майстерності. А сам Д. Гнатюк про свою творчість каже: «Мета мого життя — була і є — сіяти зерна національної культури, дбати про відродження і збагачення українського мистецтва в незалежній соборній Українській державі».

Loading...