100 Великих діячів культури України - Музиканти Хоткевич Гнат Мартинович (1877-1938 рр.)

100 Великих діячів культури України - Музиканти Хоткевич Гнат Мартинович (1877-1938 рр.)

Життя Гната Хоткевича пов’язане з літературою, музикою, наукою, відтак важко сказати, ким він був більше — письменником, композитором, музикознавцем, істориком, етнографом, художником чи зрештою громадсько-політичним діячем. Ця самобутня творча постать лишила помітний слід в усіх галузях, до яких мала стосунок, особливо в музиці, але за радянських часів його ім’я було несправедливо забуто.

Гнат Мартинович Хоткевич (творчий псевдонім Гнат Галайда) народився 31 грудня 1877 р. у Харкові, в родині кухаря і наймички. Втім сам він пізніше писав у автобіографії, що його батько походив із славетного роду гетьманів Ходкевичів і тільки через родинні інтриги був позбавлений засобів до існування, титулів тощо. Його батьки служили у купця Михайлова, родина якого щоліта виїздила до маєтку в с. Деркачі під Харковом. Малий Гнат виїздив разом з купецькою родиною і саме там уперше почув «сліпого дядька Павла з Деркачів», що навчив хлопця грати на бандурі. Згодом Хоткевич блискуче закінчив навчання в реальному училищі, де за успіхи його часто звільняли від плати за навчання, і вступив до Харківського технологічного інституту. Навчання юнак поєднував із захопленням музикою. Грати на бандурі Хоткевич почав ще 1896 р., як бандурист об’їхав майже всі великі міста України. Невдовзі створив школу гри на бандурі, де взяв за основу народний спосіб гри на цьому інструменті. Хоткевич неодноразово говорив, що прагне «вивести бандуру із закапелка кустарництва», тому провадив навчання грі на цьому інструменті за новою методикою.

У студентські роки музикант підтримував контакти з членами Української соціал-демократичної партії, що викликало підозри у керівництва інституту, — студента Хоткевича 1899 р. на рік було виключено як неблагонадійного. Саме тоді Гнат вирушив, як сам потім згадував, до Києва, до Лисенка — показати свої музичні вміння. Славетний композитор був вражений здібностями юнака, тим, що той віртуозно грає на бандурі і сам складає твори. Після закінчення інституту в 1900 р. юнак деякий час працював залізничним інженером на Харківсько-Миколаївській залізниці, навіть розробив власний проект дизельного потягу. Утім творчості не полишав. 1902 р. він організував виступ кобзарів на XII Археологічному з’їзді — імпреза мала величезний успіх. Там Хоткевич виголосив доповідь про кобзарське мистецтво, що мало велике значення для його подальшого розвитку.

Активну участь він брав не лише у творчому, а й у громадсько-політичному житті: за участь в організації політичного страйку залізничників під час подій 1905 р. Гнат Хоткевич зазнав переслідувань і 1906 р. мусив переїхати до Галичини, що тоді була у складі Австро-Угорської імперії (з переїздом допомогла Леся Українка). Тут він оселився спочатку у Львові, а потім у Криворівні. Одразу налагодив дружні стосунки з представниками місцевої інтелігенції, зокрема з композитором Станіславом Людкевичем, не полишав музичної діяльності — разом з капелою бандуристів об’їхав майже всю Галичину і Буковину з концертами українських народних пісень.

1912 р. Хоткевич повернувся до України і одразу включився в літературне і мистецьке життя — виступав з лекціями, в лютому 1913 р. став редактором журналу «Вісник культури і життя», наступного року при товаристві імені Квітки-Основ’яненка організував науковий відділ і очолив його. Та з початком Першої світової війни він знову зазнав переслідувань — на цей раз за «українофільську пропаганду» — і 1915 р. був висланий за межі України. Гнат Мартинович оселився у Воронежі, де і мешкав до революції 1917 р. До більшовицької окупації України він поставився з недовірою, але з 1920 р. брав участь у літературно-мистецькому житті. Протягом 8 років (до 1928 р.) викладав українську мову та літературу в Деркачівському зоотехнікумі. Його викладацька діяльність стосувалась і музики: в 1926-1932 рр. Хоткевич викладав у Харківському музично-драматичному інституті, де вів клас бандури, а в період 1928-1932 рр. був художнім керівником Полтавської капели бандуристів.

Музична діяльність Гната Хоткевича в основному була пов’язана з бандурою, окрім того, він грав на скрипці та фортепіано і професійно співав (мав баритон). Гри на скрипці та основ музичних знань він приватно навчався у професора Ільницького. Але головна заслуга Хоткевича полягала в тому, що він вивів мистецтво гри на бандурі на новий рівень, припинивши багаторічну «конкуренцію» між бандуристами і кобзарями. 1909 р. Гнат Миронович у Львові видав перший підручник з гри на бандурі. Цей підручник неодноразово перевидавався — в 1929-1931 рр. й пізніше. Крім того, авторству Хоткевича належить «Короткий курс гри на бандурі» (1931 р.), «Музичні інструменти українського народу» (1930 р.), «Кобза, торбан і бандура» (1931 р.), «Бандура та її можливості» (1933 р.), а також низка збірок з композиціями для бандури та обробками народних пісень. Загалом він був автором понад 600 творів — романсів, хорів, струнних квартетів, творів великого формату для бандури і капели бандуристів. Деякі з його творів нині вважають народними — зокрема «Поема про Байду», «Буря на Чорному морі», «Невільничий ринок у Кафі», «Осінь», «Софрон», «Нечай», «А в полі корчомка», «Про смерть козака-бандуриста», «Про Богдана Хмельницького» тощо. Цікавою частиною його спадку були інструментальні ілюстрації до драми Калідаси «Шакунтала», які ґрунтувалися на індійських гамах. Чимало композицій авторства Хоткевича було видано ще за його життя, але в 1931 р. їх заборонено й вилучено з виконавської практики, забуто.

Окрім музики, митець захоплювався і театром. Ще будучи студентом, він організував сільський театр у с. Деркачі на Харківщині (1895), керував студентським театром у Харкові. 1903 р. заснував перший в Україні робітничий театр, що за три роки дав понад 50 вистав, переважно з української класики. Для цього театру Хоткевич написав низку п’єс. Діяльність театру було відновлено у 1912 р. Перебуваючи в еміграції, Гнат Миронович заснував Гуцульський театр у с. Красноїля, для якого написав п’єси «Довбуш» (1909 р.), «Гуцульський рік» (1910 р.), «Непросте» (1911 р.) та ін. Серед драматургійного спадку Хоткевича можна виокремити й інші п’єси, такі як «О полку Ігоревім» (1926 р.) і тетралогію «Богдан Хмельницький» (1929 р.), у якій він на противагу офіційній концепції засудив Переяславську угоду.

Хоткевич пробував себе і в кіно: написав кілька кіносценаріїв, а в кінофільмі «Назар Стодоля» (1937) зіграв роль кобзаря Кирика. Створено ним і низку історичних оглядів на театральну тематику — «Народний і середньовічний театр у Галичині» (1924 р.), «Театр 1848 року» (1932 р.).

Помітною була і літературна діяльність Хоткевича. Першим твором стало оповідання «Грузинка», надруковане у львівському часописі «Зоря» 1897 р. Згодом виходили й інші твори: оповідання «Блудний син» (1898 р.), «Різдвяний вечір» (1899 р.), цикл «Життєві аналогії» (1897-1901 рр.), збірка «Гірські акварелі» (1914 р.); протягом 1914-1915 рр. було створено низку оповідань «Гуцульські образки» (уперше надруковані 1931 р.); повість «Авірон» (1928 р.), роман «Берестечко» тощо. Найвизначнішим досягненням прозової творчості Хоткевича стала повість з гуцульського життя «Камінна душа» (1911 р.). Займався Гнат Мартинович і літературознавством: його перу належать праці «Григорій Савич Сковорода» (1920 р.), низка розвідок про Федьковича, Шевченка, Кобилянську тощо. Також він переклав багато класичних творів світової спадщини — Шекспіра, Мольєра, Гюго та інших. Літературна творчість Хоткевича була дуже помітною: в 1928-1932 рр. розпочалося видання його «Творів» у 8 томах, але письменника було визнано неблагонадійним, його твори — такими, що не відповідають ідеології, тож видання зупинили, примусивши повернути вже сплачений авторський гонорар. Він зазнавав й інших утисків: наприклад, роман «Довбуш» так і не було видано за життя письменника — твір побачив світ лише 1965 р. У 1930-х роках він працював над тетралогією про Тараса Шевченка «З сім’ї геніїв», але творові не судилося побачити світ — рукопис було передано наркому освіти Миколі Скрипнику, а після самогубства останнього частково втрачено.

Незважаючи на заслуги в різних галузях мистецтва, Хоткевича жорстко притискали з початку 1930-х років. Його звинувачували в націоналізмі, не публікували творів, засуджували в пресі. Неодноразово Гнат Мартинович звертався з проханням полегшити його долю та долю його родини (сім’я фактично голодувала, не мала грошей на одяг тощо) до різних інстанцій — харківської влади, Академії наук, писав навіть до Сталіна — але марно. 23 лютого 1938 р. Гната Хоткевич було заарештовано і звинувачено у тому, що нібито він є учасником антирадянської націоналістичної організації. За свідченнями сучасників, справжньою причиною арешту стало те, що в передмові до свого восьмитомника Хоткевич зазначив у переліку знайомих йому людей Симона Петлюру. В протоколах допитів зазначено, що він є переконаним українським націоналістом і протягом усього існування Радянської держави вів з нею активну боротьбу. Внаслідок того, що на митця чинився фізичний тиск, він був змушений підписати папери, де зізнавався в злочинах, яких не вчиняв. Гната Мартиновича було засуджено до розстрілу за «участь у контрреволюційній діяльності» та за те, що він нібито є агентом німецької розвідки ще з 1923 р. Вирок виконано 8 жовтня 1938 р. Г. Хоткевича посмертно реабілітовано за відсутності складу злочину лише 24 квітня 1956 р. ухвалою військового трибуналу Київського військового округу.

Утім з часів незалежності ім’я Хоткевича поволі поверталося до шанувальників музики: з 1998 р. раз на три роки в Харкові проводиться Міжнародний конкурс виконавців на українських народних інструментах імені Гната Хоткевича, в якому беруть участь бандуристи-інструменталісти, бандуристи-співаки, кобзарі, цимбалісти, сопілкарі, домбристи тощо.