100 Великих діячів культури України - Скульптори Кавалерідзе Іван Петрович (1887-1978 рр.)

100 Великих діячів культури України - Скульптори Кавалерідзе Іван Петрович (1887-1978 рр.)

Скульптор, кінорежисер. Всесвітня організація з охорони історичного надбання людства (ЮНЕСКО) оголосила у 1987 р. святкування з нагоди 100-річчя від дня народження І. Кавалерідзе і назвала його «українським Мікеланджело». Він народився на хут. Ладонський (нині с. Новопетрівка) Сумської обл. Батько майбутнього скульптора був нащадком грузинських переселенців у четвертому поколінні. Від нього Іван успадкував кавказький темперамент і східну галантність, якими підкорив своїх чотирьох дружин (мав трьох дочок і сина).

Дитинство Івана пройшло у с. Талалаївці, де він навчався у земській школі. 1899 р. його забрав до Києва дядько (чоловік материної сестри) — художник С. Мазаракі1. Серед його знайомих були художники І. Рєпін (з яким С. Мазаракі вчився у ПАМ), А. Куїнджі, О. Сластіон, С. Васильківський, С. Світославський, Ф. Красицький, І. Трупі. Творча атмосфера будинку С. Мазаракі сприяла формуванню художніх нахилів Івана і стала гарним «стартом» для його кар’єри. 1908 р. він виліпив бюст С. Мазаракі та намалював портрет його дружини — своєї тітки. Відрахований з приватної гімназії за участь у студентських заворушеннях 1905 р., І. Кавалерідзе 1907 р. вступив до Київського художнього училища, в якому навчався до 1909 р. у класах архітектури та скульптури в професора Ф. Балавенського. Підробляючи вечорами у Київському оперному театрі, він познайомився з відомим співаком Ф. Шаляпіним, скульптурний портрет якого створив 1909 р.

1 Сергій Мазаракі (?—1913 р.) — представник українського дворянського роду грецького походження. Полтавський поміщик, член київського Товариства Нестора-літописця, член-кореспондент Московського імператорського археологічного товариства. Спільно з археологами Д. Самоквасовим, В. Антоновичем і В. Хвойкою дослідив близько 300 скіфських і слов’янських курганів Посулля у Роменському повіті. Матеріали цих розкопок зберігаються у Національному музеї історії України, Чернігівському історичному музеї, Державному ермітажі, Державному історичному музеї у Москві.

У 1909-1910 рр. скульптор навчався у ПАМ та стажувався у майстерні Н. Аронсона1 у Парижі. 1910 р. І. Кавалерідзе здобув першу премію у конкурсі на пам'ятник святої княгині Ольги у Києві (1911 р., розібрано у 1919-1923 рр.). Разом з однокурсником П. Сніткіним, архітектором В. Риковим та своїм учителем Ф. Балавенським він створив монумент із трьох скульптурних груп: центральної постаті святої Ольги, святих Кирила та Мефодія та апостола Андрія. До участі в цьому конкурсі Кавалерідзе (який в цей час перебував у Парижі) наполегливо у своїх листах закликав його дядько С. Мазаракі. Молодий скульптор приїхав до Києва за чотири дні до початку конкурсу і встиг подати свій проект.

У 1911-1915 рр. І. Кавалерідзе працював у московській кінофірмі «Тиман и Рейнгардт» — гримером і скульптором на зйомках фільму «Ключі щастя» (1912 р.) та «Відхід великого старця». 1912 р. він створив скульптурний портрет кінорежисера Я. Протазанова2. Переїзд до Москви став причиною розриву І. Кавалерідзе з його першою дружиною Вікторією, з якою він побрався за три роки до того у Ромнах і мав двох дітей. Для І. Кавалерідзе робота була важливішою за сім’ю, а дружина не захотіла змінювати впорядковане життя в Україні на необлаштований побут у Москві.

1 Наум Аронсон (1872-1943 рр.) — майстер скульптурного портрета, народився у м. Креславці Вітебської губернії. Після закінчення рисувальної школи у Вільнюсі виїхав до Парижа, де здобув визнання, ставши лауреатом багатьох художніх виставок. Автор пам’ятника Л. Бетховену у м. Бонні (1906 р.), бюстів Данте, Сократа, Вашингтона, Пастера, Шопена, Леніна, Горького. Повернувшись до Росії, створив бюсти Л. Толстого та І. Тургенева.

2 Яків Протазанов (1881-1945 рр.) - російський режисер «німого» кіно, сценарист, актор.

З 1911 по 1915 р. І. Кавалерідзе створив скульптури «Святославу бою», «Ярослав Мудрий», «Борис Годунов», «Хокеїст», портрети О. Волкова, О. Пушкіна, М. Гоголя, М. Мусоргського та інших.

Відслуживши у 1915-1917 рр. під час Першої світової війни у російській армії, скульптор переїхав до м. Ромни, де до 1928 р. працював шкільним учителем малювання та режисером театру. 1918 р. він створив у Ромнах перший в Україні післяреволюційний пам'ятник Т. Шевченку, який наче виростає з великої кам’яної брили. Незбориму силу духу поета та нерозривний зв’язок з рідною землею Кавалерідзе, за його власними словами, прагнув передати в посадці голови, у жесті стиснутої руки, що покоїться на коліні, у силуеті постаті, злитої з п’єдесталом у формі пагорба.

Ще один пам'ятник Т. Шевченку у Полтаві (1926 р.) скульптор виконав із залізобетону у стилі «конструктивізм». Його п’єдестал — асиметричне нагромадження площин і об’ємів з прямими кутами, з яких «виростає» постать поета. Лаконізм, узагальнені композиції форм пам’ятника створюють образ суворого борця за народну справу. На постаменті напис: «Т. Г. Шевченко», а під ним рядок із «Заповіту»: «...І вражою злою кров’ю волю окропіте».

До шевченківської тематики І. Кавалерідзе звертався і у своїх пізніших скульптурних творах «Кобзар», «Шевченко на березі Неви», «Шевченко на засланні».

Цікавою, хоч і неоднозначною роботою І. Кавалерідзе стали два монолітні бетонні пам'ятники Артему1 у стилі «кубізм», у 1920-х роках встановлені у містах Артемівську та Слов’яногірську на Донеччині. Перший з них було знищено під час війни за наказом німецької окупаційної влади, — спочатку монумент намагалися підірвати, а потім розрізали автогеном на частини і вивезли з міста. Скульптура в Артемівську була потужною і вражальною: кремезний чоловік з високо піднятою рукою та з шахтарським ліхтарем. Другий, 22-метровий пам’ятник Артему 1927 р. споруджений на крейдяній кручі над рікою Сіверський Донець і Святогірським монастирем, зберігся. У його будівництві було використано прогресивний на той час метод заливання бетону ярусами у каркасну форму безпосередньо на місці спорудження. За підрахунками фахівців-реставраторів, загальна площа монументу становить 400 м2, вага — понад 800 т. Його підмурки занурені у товщу скелі на глибину 6 м. Цемент для виготовлення привозили з Новоросійська. Згідно із задумом автора, бетон мав рожевий відтінок та імітував фактуру граніту. 1983 р. пам’ятник у Слов’яногірську, що постраждав у роки війни, було відновлено фахівцями Сумської реставраційної майстерні за проектом інституту «Укрпроектреставрація»; безпосередньо ремонт виконували майстри з Краматорська, які спеціалізуються в галузі промислового альпінізму. Цікаво, що хоча нині й лунають окремі заклики ліквідувати цей пам’ятник (насамперед, через сусідство з великим православним монастирем), суспільство ставиться до подібних проявів кубізму у мистецтві лояльно. Проте так було не завжди. У 1963 р. тодішній очільник СРСР М. Хрущов у полеміці з відомим поетом Є. Євтушенком щодо реалізму та формалізму у мистецтві назвав пам’ятник Артему «потворним та жахливим чудовиськом».

1 Справжнє ім’я Федір Андрійович Сергеев (1883-1921 рр.), у 1918 р. — голова Ради народних комісарів Донецько-Криворізької республіки, голова Центрального комітету Всеросійської спілки гірничих робітників.

Віхою біографії І. Кавалерідзе стала робота у кінематографії. Він був режисером Одеської (1928-1933 рр.) і Київської (1934-1941, 1957-1962 рр.) кіностудій, де зняв фільми «Злива» (1929 р.), «Перекоп» (1930 р.), «Коліївщина» (1933 р.), «Прометей» (1935 р.), «Наталка Полтавка» (1936 р.), «Запорожець за Дунаєм» (1937 р.), «Стожари» (1939 р.), «Григорій Сковорода» (1959 р.), «Повія» (1961 р.). 1969 р. І. Кавалерідзе було присвоєно звання народного артиста України.

Під час Другої світової війни Іван Петрович не зміг виїхати в евакуацію і залишився в окупованому Києві, за що у повоєнні часи зазнав утисків від влади, — адже за тогочасною комуністичною ідеологією це прирівнювалось до співпраці з ворогом. На такі закиди І. Кавалерідзе мужньо і привселюдно відповідав, що його совість чиста, — він нікого не зраджував, не вбивав і на ворогів не працював. І це була правда. Все, що дозволяв собі великий скульптор в окупованому Києві, — це малювати пейзажі, які потім міняв на продукти. Він відмовлявся від усіх пропозицій «нової влади», зокрема не дав згоди ліпити статую Аполлона для резиденції рейхкомісара України Е. Коха. Він також не схотів співпрацювати з німецьким кінопродюсером Тіманом, з яким був знайомий ще з 1911 р. по спільній роботі у Москві. Для цього, крім патріотизму, у старого скульптора були й інші вагомі підстави: на фронті загинули син Кавалерідзе — Ігор та його пасинок Б. Шарський, у Харкові окупаційна влада стратила дочку Ніну.

У 1944-1948 рр. як старший науковий співробітник відділу монументальної скульптури Академії архітектури УРСР І. Кавалерідзе працював над проектами відновлення зруйнованого Хрещатика. У 1950-1960-х роках він створив скульптурні портрети фізіолога І. Павлова, Л. Толстого, М. Горького, Ф. Шаляпіна, А. Бучми в ролі Миколи Задорожного, Марка Кропивницького.

Про творчість І. Кавалерідзе досі точаться дискусії, його скульптури оцінюють неоднозначно. Найсміливіші авангардні роботи («Бунт», «У глуибині сибірських руд», «Якби ви знали, паничі») у радянських часів не дозволяли виставляти в музеях. Вважалося, що таке «експериментальне» мистецтво незрозуміле пересічній радянській людині. Вершиною трагічного світосприйняття І. Кавалерідзе стала скульптура «Журавлі летять» (1967 р.): людина з костуром стоїть, дивлячись у небо, яким летять журавлі.

Крім новаторських напрямів, скульптор працював і в реалістичній манері. Саме так він (у співавторстві з Г. Петрашевич) 1955 р. виконав монумент Б. Хмельницького у Чернігові: постать гетьмана зі штучного граніту встановлено на високому постаменті у вигляді широкої колони, обличкованої каменем. 1962 р. за проектом І. Кавалерідзе пам'ятник Б. Хмельницькому було встановлено також у м. Кобеляки на Полтавщині.

У реалістичній манері створено і бронзовий п’ятиметровий пам'ятник Г. Сковороді, 1977 р. встановлений у Києві на Контрактовій площі проти «старого» корпусу Києво-Могилянської академії1. Кавалерідзе завжди захоплювався образом українського просвітника і філософа, якому присвятив художній фільм і кілька скульптурних творів. Перший пам’ятник видатному мислителю він створив 1922 р. до 200-річчя від дня народження Г. Сковороди для м. Лохвиці на Полтавщині. Відкриття монумента у Києві затрималось тому, що Кавалерідзе зобразив «мандрівного філософа» босим, з хрестом на шиї та Біблією в руках. Тогочасне партійне керівництво таке трактування образу не влаштовувало. Тому під час відливання пам’ятника авторську модель «доробили»: Сковороду «взули» у постоли, позбавили палиці, книгу «трансформували» у торбину та зрізали з шиї хреста (місце, де він був, тепер можна побачити, подивившись на Сковороду під певним кутом). Струнка постать «українського Сократа» з натхненно піднесеною головою, встановлена на низькому постаменті, чітко вимальовується у навколишньому просторі. Він, одягнений у свиту й постоли, з торбиною за плечима, немов крокує до своєї «alma mater».

Помер І. Кавалерідзе у Києві, похований на Байковому кладовищі. Проте навіть після смерті майстра його твори «народжуються» вдруге. Така доля спіткала монумент княгині Ольги, відновлений 1996 р. у мармурі на Михайлівській площі, та пам’ятник Ярославу Мудрому у сквері біля Золотих воріт, виконаний за ескізом І. Кавалерідзе.

1 Споруджений на кошти гетьмана І. Мазепи на поч. XVIII ст. У ньому до від’їзду до Петербурга навчався Г. Сковорода.

На батьківщині І. Кавалерідзе — у с. Новопетрівці — відкрито його художньо-меморіальний музей (1987 р.), у Сумському художньому музеї — галерею його скульптур (1989 р.), у Києві — Музей-майстерню на Андріївському узвозі, 21 (1991 р.). 500 творів і фотографій передав учень Кавалерідзе — кінорежисер і скульптор Р. Синько, котрий на громадських засадах був директором, сторожем, опалювачем і гідом цього музею. У будинку на Андріївському узвозі зібрано проекти пам’ятників Лесі Українці та князеві Святославу, скульптурний портрет А. Бучми, бюст видатного засновника гомеопатії Ганемана, мініатюрні скульптури Л. Толстого і кобзаря О. Вересая, бронзову композицію «Журавлі летять».

Loading...