Безперечно, що одним з найцікавіших і переломних періодів у вітчизняній історії стали події Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. Саме під час них була створена боєздатна національна армія, яка завдяки полководницькому таланту гетьмана Богдана Хмельницького змогла перемогти військові сили Речі Посполитої й сприяла утворенню Української держави у вигляді Війська Запорозького. Зрозуміло, що воєнне мистецтво гетьмана Богдана Хмельницького базувалося не на пустому місці, а формувалося на основі військового досвіду попередників, серед яких чільне місце посідає гетьман нереєстрового козацтва Павло Бут (Павлюк). Історики засвідчують дивовижну подібність діяльності штабу Павлюка, спрямованої на організацію повстання влітку 1637 р., та заходів Хмельницького взимку 1648 р. Батько Хмель зумів врахувати не лише бойові здобутки і тактичні перемоги П. Бута, але й не допустив до повторення помилок цього гетьмана, насамперед у стратегії ведення бойових дій. На нашу думку, Б. Хмельницький після невдалої війни 1637-1638 рр. разом зі своїми сподвижниками вів активну підготовку до антипольського збройного повстання. Таким чином, військова діяльність П. Бута мала великий вплив на революційні події, які відбулися у середині XVII ст. Саме тому висвітлення місця і ролі цього гетьмана в українській історії набуває неабиякого значення.
Павло Бут народився десь наприкінці XVI — на початку XVII ст. у сім’ї чигиринського козака Михна. Очевидно, що він з дитячих років був добре знайомий з Б. Хмельницьким, адже той теж народився на Чигиринщині у той самий час. У 20-х рр. XVII ст. Павло подається на Січ і бере участь у багатьох походах запорожців на турків і татар. Запорозькі лицарі дають молодому козакові прізвисько «Бут» (з тюркських мов — «перекладач», «товмач») за його здібність до опанування чужоземних мов, зокрема татарської. У 1630 р. Павло Бут бере активну участь у війні проти Польщі під проводом Т. Федоровича-Трясила, очолює один з козацьких полків.
У 1635 р. бачимо його у лавах козацького війська, яке йа чолі з гетьманом І. Сулимою захопило польську фортецю Кодак. Після поразки повстання Бут разом з іншою старшиною був засуджений до смертної кари. Однак один із знайомих польських шляхтичів зумів його викупити з неволі і вберегти від четвертування у Варшаві. Влітку 1636 р. П. Бут був призначений полковником реєстрового Чигиринського полку, який перебував на утриманні польського уряду. Однак вже у серпні того ж року він відмовився підпорядковуватися королівському комісару у козацьких справах Жолкевському і, очоливши частину чигиринських козаків, рушає з ними на Січ.
У травні 1637 р. Бут очолює похід козаків-січовиків до Черкас, де вони відбирають артилерію у гетьмана реєстрового козацтва В. Томиленка (згодом, під час повстання, він перейшов на сторону Бута). Це виходило за рамки попередніх козацько-польських домовленостей й фактично ознаменувало початок нової війни проти польської влади в Україні. Відразу після цього козацька рада обирає П. Бута гетьманом тієї частини Війська Запорозького, яка включала нереєстрове козацтво, запорожців та реєстровців, що відмовилися визнавати владу Польщі. Окрім того, новообраний гетьман звернувся з універсалами до всього козацтва та селянства України із закликом збиратися на Черкащині і воювати під його прапорами. З огляду на розуміння тих військових і політичних завдань, які ставив перед собою П. Бут, наведемо текст одного з його універсалів: «...Вдень і вночі поспішайте до Мошен, до зброї, бо ми сьогодні вирушили з гарматою, але раніше, ніж туди прибули, жовніри хотіли наших товаришів звідти вигнати, та безуспішно, кілька десятків їх полягло на місці. Почувши про гармату, повернули назад. З настанням ночі важко нам було їх переслідувати, але, дасть Бог, на світанні підемо за ними». Далі попередник гетьмана Хмеля визначав основну мету збройного повстання: — «хто зветься нашим товаришем, хай стане за християнську віру й золоті вольності наші, які ми заслужили нашою кров’ю». «Скільки ж у тих містах (тобто в Корсуні та інших), спустошено церков, а в семи вирізано жінок і дітей! Ще раз просимо вас і наказуємо, щоб застали нас у Мошнах», — проголошував у грудні 1637 р. П. Бут. До речі, друге прізвище гетьмана «Павлюк» походило від імені П. Бута і поширилося серед народу вже під час повстання 1637 р.
На заклики гетьмана відгукнулося близько 10 тисяч козаків і селян, що на той час становило потужну військову силу. Згідно зі старовинними традиціями, козацьке військо було поділено на полки та сотні, які у свою чергу складалися з кінних та піших підрозділів. Воєначальниками у повстанському війську Бута були відомі й загартовані у багатьох боях полковники К. Скидан, С. Биховець, Д. Гуня, Г. Лихий, Філоненко, Сачок та інші. Вони також видавали власні розпорядження, що розкривали процес тогочасної військової побудови збройних сил українського народу. «Наготувавши коні, легуміни й зброю, мужньо виступайте проти супротивника нашої грецької віри... За розпорядження старшого, як колись предки наші чинили, ... Одностайно кінно й пішо стати», — звертався К. Скидан до українських козаків. У цей же час гетьман Бут висилає своїх представників до Кримського ханства та Війська Донського, які згідно зі стратегічними задумами козацького полководця, мали забезпечити кількісну перевагу його війська під час тактичних боїв з поляками. Однак внаслідок різних причин цей військовий союз не відбувся.
Основна битва між козацьким військом П. Бута та 15-тисячною армією польського гетьмана М. Потоцького відбулася 6 грудня 1637 р. біля с. Кумейки, що на Черкащині. За день до того, 5 грудня, до с. Мошни, поблизу якого отаборилися козаки, прибули чотири роти польського війська й відразу вступили в бій з повстанцями. Після невеликого бою, з якого переможцями вийшли українські козаки, поляки відступили до Кумейок, що знаходилися в семи милях від Мошен. Павло Бут наказав козакам вишикуватися у рухомий табір й атакувати ворога поблизу цього села наступного дня.
Ось як описував початок цієї грандіозної битви учасник тих подій шляхтич Ш. Окольський: «Козаки і селяни справно йшли табором в шість рядів, на чолі з чотирма гарматами, двома в середині і двома ззаду... людей возами, поділених на полки і сотні... вони сміливо, охоче і справно виступили проти короля й Речі Посполитої». Згідно з традицією, перед основними військовими діями відбулися бої окремих козаків зі шляхтичами (т. зв. герці). Під час боїв було поранено декілька воїнів з обох сторін. Після цього козацький наступальний табір почав тіснити головні польські підрозділи. «Не було такої корогви, яка б, зіткнувшись з табором, вийшла звідти цілою... Дісталось там і самому гетьману польському, під котрим пострілено двох коней», — засвідчував очевидець бою. Однак польське командування зуміло підсилити свої позиції, утворивши з частин іноземної (німецької) піхоти другий фронт. Битва набула затяжного характеру, а тому гетьман Бут з наступом темряви наказав відходити і будувати оборонний табір із земляними укріпленнями. Це було зроблено протягом двох годин — з першої до третьої ночі. Але, незважаючи на те, що табір прострілювався з гармат, основні козацькі сили тієї ж ночі відступили окремими загонами до м. Боровиці. У місті П. Бугу не вдалося організувати належної оборони, а тому після декількох штурмів М. Потоцький змусив капітулювати повстанців і видати своїх керівників. 11 грудня 1637 р. П. Бута, В. Томиленка та декількох інших полковників було заарештовано та відіслано до Варшави, де їх незабаром стратили.
Аналізуючи поразку козацьких сил у війні 1637 р., необхідно вказати на те, що гетьман П. Бут не надав великого значення такому елементу воєнного мистецтва як розвідка. Адже лише його необізнаність з реальним співвідношенням сил призвела до прийняття рішення атакувати 15-ти тисячну польську армію під Кумейками. Зазнали краху й плани гетьмана залучити на свій бік татарів і донських козаків. Окрім того, декілька тисяч козаків і селян, що підійшли на допомогу П. Буту, не змогли переправитися через Дніпро й приєднатися до повсталих. Також слід визначити невміння гетьмана та його оточення організувати належну оборону міста.
Разом з тим, необхідно віддати належне таланту козацького командування у короткий проміжок часу зібрати боєздатне військо, організувати його згідно з традиційним полковосотенним поділом та підтримувати високу військову дисципліну серед повстанців. «Прекрасні, відважні люди,... ніколи не бували в такому тривалому й сильному вогні», — описували мистецтво ведення бою козаками їхні противники польські шляхтичі. Вони відзначали, що у бою під Кумейками відстріляли близько п’ятдесяти тисяч куль з мушкетів. Попри поразку у війні 1637 р., козацьке військо набуло великого досвіду. Адже у тих подіях поряд з П. Бутом брали участь багато козацьких старшин (серед них і Б. Хмельницький), які зробили висновки із своїх невдач, модернізували стратегію і тактику й через десять років змогли перемогти одну з найкращих армій Східної Європи та створити Українську козацьку державу.
