Довгий час побутувала думка, що українські козаки лише воювали з татарами, однак відомо, що були й роки, коли між ними встановлювалися мирні стосунки. Витоки козацько-ординських союзів слід шукати ще у 20-х рр. XVI ст., коли черкаський і канівський староста Остафій Дашкович у 1521 р. на чолі козацьких загонів спільно з ханом Магмет-Гіреєм здійснив похід на Москву та Казань. Тоді козацько-татарські війська спустошили велику територію Великого князівства Московського включно до самої Москви. Більш ніж через півстоліття, у 1585 р., інший козацький провідник Ян Оришовський надіслав своїх посланців до кримського хана Іслам-Гірея II. Тоді українські козаки пропонували ханові давати їм «жалування» в обмін на згоду здійснювати спільні військові походи.
На більш якісний рівень козацько-татарські стосунки вийшли вже у XVII ст. Поки значна частина козаків під прапорами різних європейських монархів брала участь у Тридцятилітній війні 1618-1648 рр., керівництво Війська Запорозького на чолі з гетьманом Михайлом Дорошенком укладає договір з Кримським ханством. Згідно з твердженнями дослідників цього питання, цей акт оцінювався саме як союзницький і фактично міждержавний договір, який у правовому відношенні був вищим за попередні домовленості козацтва з іноземними володарями про військову службу. У грудні 1624 р. кримський калга (перша особа після хана) Шагін-Гірей підписує наступний документ, що скріплює дану їм присягу українському гетьману і всьому козацькому товариству в дотриманні союзницьких зобов’язань: «Я, Шагін-Гірей, кримський цар, даємо цей наш присяжний лист запорозьким козакам, насамперед пану гетьману, осавулам, отаманам і всьому Війську. Засвідчуємо цим нашим листом і присягами, що від мене і всіх наших людей не діятиметься жодної кривди і шкоди... І від них (козаків) вимагаємо того, аби так робилося... і на те даємо наш широкий присяжний лист Богу і Пророку...». Натомість Військо Запорозьке в особах гетьмана й старшини також склало відповідний лист і затвердило його власною присягою. На нашу думку, укладення козацько-татарського договору 1624 р. значно вплинуло на дії гетьмана Б. Хмельницького під час підготовки антипольського виступу в 1648 р.
Весною 1628 р. на прохання татарської сторони гетьман М. Дорошенко надав військову допомогу обложеному в Бахчисараї ногайськими ордами Шагін-Гірею. Очевидець тих подій писав, що у результаті наступу козацьких військ загинуло близько тисячі українців, однак облогу столиці Кримського ханства ногайським мурзою Кантемиром було знято. На знак подяки, свідчив документ, «українські козаки були з великою гостинністю прийняті Шагін-Гіреєм і ханом. Їм було дозволено поставити свій прапор із зображенням хреста на стіні ханського палацу...».
З початком повстання проти Речі Посполитої, у другій половині січня 1648 р., гетьман Хмельницький направив посольство на чолі з полковником Я. Клишею до Бахчисарая з проханням надіслати військову допомогу проти речі Посполитої. Спочатку Іслам-Гірей III відмовився допомагати українцям з огляду на небажання конфліктувати з польським королем, але потім пообіцяв продовжити переговори за умови якщо Хмельницький вмовить донських козаків не нападати на Крим. У середині лютого гетьман відрядив нове посольство до Бахчисараю, яке і домоглося укладення договору наприкінці (ймовірно 23-25 лютого 1648 р.) того ж місяця. На жаль, текст цього договору не зберігся. Разом з тим, вчені дослідили, що українсько-татарський союз передбачав такі положення: встановлення дружніх відносин між Військом Запорозьким та Кримським ханством; надання взаємної військової допомоги; заборону татарам пустошити українські землі; оплату гетьманським урядом послуг татар грошима, продовольством, фуражем та частиною військової здобичі. Татарський поет XVII ст.. Джан Мухамед так оспівував боротьбу українців і татар проти спільного ворога:
І тоді Тугай-бей разом з козаками
Вийшли назустріч ворогові і вдарили разом,
З козацьким народом стояли спільно;
Стріляли з гармат і мушкетів...
У середині квітня 1648 р. Б. Хмельницький особисто виїжджає до Бахчисараю, де «що треба було, розмовляв наодинці» з ханом Іслам-Гіреєм III. Саме у цей час один із придворних кримського хана залишив такі свідчення про українського гетьмана: — «...істинний лев, командир запорозьких козаків, людина розумна і богатир безстрашний». Через декілька тижнів після цих переговорів до козацького війська приєднався 20-тисячний татарський загін. Добре вишколена і загартована у багатьох боях татарська кіннота стала елітним підрозділом української армії. У поєднанні з козацькою піхотою це стало вирішальним у позбавлення війська Речі Посполитої стратегічно-тактичної переваги, яку вона мала перед цим.
Відносини з Кримом відігравали досить важливу роль у подальшій еволюції ранньомодерної Української держави. Важливість українсько-татарських політичних зв’язків промовисто засвідчує факт укладення мирної угоди між Річчю Посполитою й Кримським ханством 15 грудня 1653 р., яка розірвала союзницькі відносини між Б. Хмельницьким та Іслам-Гіреєм III й змусила гетьмана Хмельницького у січні 1654 р. визнати зверхність московського царя. Проте в наступні роки гетьманський уряд виявляє велику дипломатичну активність у справі відновлення миру з татарським ханом. Протягом лютого-квітня 1654 р. відбулося посольство у Крим полковника С. Савича, у серпні того ж року — посольство на чолі з полковником П. Тетерею, у жовтні в Чигирині відбулися переговори з татарським послом Тохтамиш-агою. У січні 1655 р. пройшли переговори з Менглі-Гіреєм під Охматовим, у березні та у серпні були відправлені чергові посольства до Криму. У результаті таких дій української дипломатії між гетьманом Б. Хмельницьким і ханом Менглі-Гіреєм 12 листопада 1655 р. було укладене перемир’я під Озерною. Таким чином, головне завдання — досягнення нейтралітету Кримського ханства у війні України проти Польщі — було виконане. Однак, на жаль, це перемир’я проіснувало недовго. Розірвання, через низку різних причин, мирних зв’язків з Кримом у другій половині 1656 р. — першій половині 1657 р. призвело до значного погіршення міжнародного положення Української держави.
Гетьман І. Виговський, який прийшов до влади після смерті Б. Хмельницького продовжив політику останнього в його відносинах з Кримом. Вже в лютому 1658 р. він укладає військову угоду з представником ханства Карашбеєм, яка мала за основу Великий українсько-татарський союз 1648 р. Незабаром, у ході українсько-російської війни 1658-1659 рр., це дозволило Виговському з допомогою 40-тисячної татарського війська отримати переконливу перемогу над майже 100-тисячною московською армією під Конотопом.
Більшість з наступників гетьманів Б. Хмельницького та І. Виговського — Ю. Хмельницький, П. Тетеря, П. Дорошенко, П. Суховієнко, П. Орлик — підписували договори з татарськими правителями про військово-політичну взаємодопомогу, однак вони не були такими дієвими як Великий союз між Українською гетьманською державою та Кримським ханством, що був укладений наприкінці лютого 1648 р.
