Триста років тому, наприкінці XVII ст., до генеральної старшини українського козацтва такими поетичними рядками звернувся володар козацької держави ясновельможний гетьман Лівобережної України Іван Мазепа:
Гей, панове. Генерали,
Чому ж єсте так оспали!
І ви, панство Полковники,
Без жодної політики,
Озмітися всі за руки,
Не допустіть горькой муки
Матці своїй більш терпіти!
Нуте врагів, нуте бити!
Самопали набивайте,
Острих шабель добувайте,
А за віру хоч умріте,
І вольностей бороніте!
Нехай вічна буде слава,
Же през шаблі маєм права!
Саме у такій віршованій формі в 1698 р. висловив свою політичну програму один з найвизначніших діячів Українського гетьманства.
Іван, син козака Степана, вірогідніше за все народився 20 березня 1639 р. в селі Мазепинці поблизу Білої Церкви, що на Київщині, походив зі старовинного козацько-шляхетського роду Мазеп-Колединських. Завдяки своїм природнім здібностям, здобутій освіті, військовому вишколу, він став великим державотворцем, полководцем, дипломатом і культурним діячем української історії. Вірш під назвою «Дума іли пісня» з’явилася тоді, коли споконвічна територія України була поділена між трьома імперсько-монархічними державами, а окремі представники козацької старшини орієнтувалася на Варшаву, Москву або ж Стамбул. «Той направо, той наліво, а все браття, тото диво!», — писав Іван Мазепа.
Мазепа і Карл XІІ. Художник Ф. Гуменюк. 1994-1995 рр.
Чи сподівалося подружжя Степана та Марини Мазеп на таку долю свого сина? Що закладали вони в нащадка свого роду та яку змогли забезпечити йому освіту? Перед тим як перейти до висвітлення цих важливих питань, звернімося до короткого висвітлення епохи, у якій зростав та виховувався молодий Іван Мазепа. Немає сумніву, що важливі політичні події або ж культурні процеси, які відбувалися на той час у європейських країнах, а також і в Україні, певним чином впливали на формування особистості майбутнього гетьмана.
Очевидно, що десь протягом 1650-1657 рр. майбутній гетьман навчався у Києво-Могилянському колегіумі. Про це свідчив у своєму знаменитому щоденнику вірний соратник Мазепи Пилип Орлик. У цей час майбутню академію очолювали Лазар Баранович та Іоаникій Галятовський. Знаменитий Києво-Могилянський колегіум, який був заснований видатним церковним і культурним діячем Петром Могилою, відповідав загальноєвропейським аналогам й прирівнювався до вимог і стандартів, які існували в інших країнах. Структура колегіуму складалася з восьми класів (шкіл), куди входили: аналогія, інтима, граматика, синтаксема, поезія, риторика, філософія, а пізніше богослов’я. Курс навчання тривав сім років.
Згідно із твердженнями сучасника Мазепи літописця Самійла Величка майбутній гетьман України закінчував клас риторики. У класі риторики юний Мазепа опановував мистецтво складання промов, які виголошувалися на різних урочистостях та офіційних зустрічах, святах, весіллях тощо. Тут також він вчився писати найрізноманітніші листи і послання. На практиці знавців риторики використовували ще й під час судових розборів, коли треба було довести права тієї чи іншої сторони.
Викладачі, які навчали майбутнього гетьмана України, як і європейські гуманісти, бачили своє завдання не лише у засвоєнні слухачами великої античної спадщини — на сторінках риторичних курсів трапляються десятки імен відомих представників найрізноманітніших галузей знань, напрямків і шкіл ранньомодерної Європи: У риторичних курсах професорів Києво-Могилянської академії виховувалося зацікавлення як багатьма проблемами суспільно-політичного життям України, так і загальносвітового історичного минулого й сучасного.
Академічним риторам не були чужими нові для того часу течії у західноєвропейській освіті та культурі. Основою гуманізму києво-могилянських професорів була актуалізація закладеної в особі гідності й виховання людини-громадянина. Риторика розвивала не лише моральні якості людини, а й почуття прекрасного в органічному зв’язку естетики гуманістів з життям, мистецтвом, вихованням активної та діяльної людини. Під час навчання у класі риторики, яке до речі велося на латинській мові, Мазепа вивчав і питання психології, де розглядалися такі поняття як «воля», «свобода волі», «властивості інтелекту і волі» тощо. Мабуть, що саме в стінах колегіуму Мазепа ознайомився з доробком знаменитого італійця Ніколо Макіавеллі, а особливо з його політичним трактатом «Володар», витяги з якого любив цитувати під час своїх лекцій І. Галятовський. Все це сприяло формуванню широкого світогляду відомого політичного й державного діяча.
Після навчання у Києві І. Мазепа переїздить до Кракова, де протягом року проходить один з курсів Ягелонського університету. На жаль, до цього часу не віднайдено джерел, що свідчили б про те, які саме предмети вивчав у старовинній столиці Польщі Мазепа. Однак, можемо припустити, що цей навчальний курс в одному з найпрестижніших університетів не тільки Речі Посполитої, але й усієї Центрально-Східної Європи був пов'язаний з поетикою, адже, як засвідчували згодом сучасники Мазепи, він умів досить добре. віршувати.
Після свого обрання у 1687 р. на гетьманську посаду Мазепа намагався вірно служити Москві й на чолі козацької армії бере активну участь у російсько-турецькій (1686-1699 рр.) та Північній (1700-1721 рр.) війнах. У ході Північної війни за наказом Петра І у травні 1704 р. 40-тисячна козацька армія Лівобережної України вступила на Правобережжя. Невдовзі до полків Мазепи прилучилися підрозділи правобережного наказного гетьмана Самуся і полковників Семена Палія та Захара Іскри. 15 червня в таборі поблизу Паволочі Самусь передав гетьману Мазепі свої клейноди — булаву, бунчук і універсал польського короля на гетьманство. З цього часу Мазепа став титулуватися Ясновельможним Гетьманом України «обох сторін» Дніпра.
Гетьман України І. Мазепа залишив Самуся на посаді полковника Богуславського полку, а також наказав йому виділити дві сотні досвідчених вояків, які б увійшли до складу гарнізону Білоцерківської фортеці. У 1705 р. розпочалася нова бойова операція лівобережного козацького війська. Досягнувши кордонів Белзького воєводства, гетьманський уряд тим самим поширив свою владу на всю територію Правобережної й частину Західної України. І хоча польські урядовці виступали проти цього, до кінця липня 1708 р. тут під захистом І. Мазепи урядувала місцева козацька старшина. До існуючих Корсунського, Білоцерківського, Богуславського і Брацлавського полків приєдналися відроджені Уманський, Чигиринський та Могилівський. Разом з лівобережними адміністративно-територіальними одиницями — Київським, Чернігівським, Полтавським, Переяславським, Ніжинським, Стародубським, Лубенським, Миргородським полками — вони утворювали єдину козацьку державу.
Хоча Україна стала об’єднаною, однак не була вирішена інша проблема — Московія-Росія все більше і більше обмежувала державні, національні, соціальні й культурні права українського народу. Невдоволення в середовищі козацького війська зарубіжними походами та будівничими роботами, виснаження людських і матеріальних ресурсів українського гетьманства у Північній війні — ці та інші причини, що посилювалися накопиченням претензій козацької верхівки до свого довголітнього протектора й сюзерена — російського царя Петра І (поступове обмеження тим владних повноважень не лише гетьмана, а й політичної та економічної автономії козацької держави, спроби реформування підпорядкування української армії тощо), змусили гетьмана І. Мазепу саме у 1704 р. замислитися над тим, чи бути й далі під скіпетром російської монархії чи зробити Україну незалежною державою. «...Тоді вищезгаданий, славної нам’яті, гетьман ясновельможний Іоанн Мазепа, поставши правдою та ревністю за цілість Вітчизни, прав та вольностей військових, а бажаючи щирим жаданням бачити в дні свого гетьманського володіння і залишити квітнучою і наповненою ту ж таки Вітчизну, милу матір нашу, га військо Запорозьке городове й низове... у розширених і розмножених вольностях», — було записано трохи згодом П. Орликом у Конституції України 1710 року.
У 1708 р. гетьман І. Мазепа на чолі української армії оголосив війну могутній Російській імперії, а допомогу йому надав шведський король, з яким він уклав наступну угоду: «Все, що воюється з колишньої території Московщини, належатиме на підставі воєнного права тому, хто цим заволодіє, але все те, що, як виявиться, належало колись українському народові, передається й задержиться при українському князівстві. Князь (Гетьман) і Стани України, згідно з правом, яким досі користувалися, будуть заховані і вдержані на всім просторі Князівства і частин, прилучених до нього. Іван Мазепа, законний князь України, жодним способом не може бути порушений у володінні цим князівством, по його смерті, яка — треба сподіватися — не наступить ще довго, стани України заховають всі вольності згідно з своїми правами стародавніми законами». Але разом з Карлом XII Густавом український гетьман у червні 1709 р. під Полтавою програв найважливішу битву свого життя за «вольності» українського народу...
