100 Великих постатей і подій козацької України - Знаменитий лист запорожців до султана

100 Великих постатей і подій козацької України - Знаменитий лист запорожців до султана

«Ти — шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш і самого люципера секретар! Який ти в чорта лицар? Чорт викидає, а твоє військо пожирає. Не будеш ти годен синів християнських під собою мати; твого війська ми не боїмось, землею і водою будем битися з тобою. Вавилонський ти кухар, македонський колесник, ієрусалимський броварник, александрійський козолуп, Великого і Малого Єгипта свинар, вірменська свиня, татарський Сагайдак, кам’янецький кат, подолянський злодіяка, самого гаспида внук і всього світу і підсвіту блазень, а нашого бога дурень, свиняча морда, кобиляча с...а, різницька собака, нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорті Отак тобі козаки відказали, плюгавче! Невгоден єси матері вірних християн! Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць на небі, год у книзі, а день такий у нас, як у вас, поцілуй за теє ось куди нас...!», — цей неординарний текст, відомий як «Лист запорожців турецькому султану», ще у XVII ст. здобув велику популярність не лише серед українців, але й серед інших народів, які боролися проти експансії Османської імперії — поляків, росіян, австрійців, болгар, молдаван, сербів, македонців.

Невеличкий лист, наповнений гумором та сатирою, став справжньою секретною зброєю наших пращурів-козаків проти турецької загрози. Довгі роки він живив їхній дух та підтримував волю у нелегкій боротьбі із завойовниками різних мастей за право жити вільним життям. «Сильний тілом може перемогти десяток ворогів, а сильний духом — тисячі», — стверджує відоме болгарське прислів’я. А тому збагачені духовно, підживлені невмирущим народним гумором, українські козаки не раз виходили переможцями у багатьох битвах із чисельнішими силами ворога.

Довгий час залишалася загадковою історія написання самого «Листа...» — «секретної козацької зброї». Вчені-гуманітарії не могли прийти до згоди в питанні походження цього документу. Одні говорили, що він є історичним, а отже, один з кошових отаманів Запорозької Січі справді відсилав такий лист султану Османської імперії. Інші стверджували, що текст має літературне походження і його створив якийсь талановитий писарчук задля сміху і звеселення своїх товаришів.

Насправді в рукописній козацькій хроніці 1636 р., що була завершена у Переяславі, говорилося про «неполітичне» листування, але не між козаками та султаном, а між турецьким і польським монархами. Там подається начебто правдивий лист короля Сигізмунда III до султана Османа II: «...Тобі Алхерові великому, засліпленому противників божию, Кобильників негодному поганинові потопенному, сину чортовському, дідичові пекельному, потомків люципера, велзавула, антихреста, від віку проклятому сину...». Він стосувався подій навколо Хотинської війни 1620-1621 рр. між Річчю Посполитою та Османською імперією, коли польсько-турецьке протистояння досягло апогею. Очевидно, що саме під впливом цього жартівливого витвору якогось польського канцеляриста і виникла ідея в когось із писарів Війська Запорозького зробити пародійний лист, який би своїм змістом вразив турків сильніше за козацькі шаблі.

Лише на початку минулого століття історики прийшли до остаточного висновку: відоме послання запорожців є витвором українського літературного середовища початку XVII ст. По-перше, єдиного оригіналу «Листа...» не віднайдено, а відомі його численні версії, які датовані різними роками (1600, 1619, 1620, 1667, 1683, 1696, 1713, 1733 та ін.) і з різними підписами — «низові козаки», «отаман Захарченко», «Іван Сірко». Крім того, вони мають різних адресатів: султанів «Османа», «Мегмеда IV», «Агмета III», «Агмета IV». По-друге, насправді існуюче дипломатичне листування козацьких зверхників з володарями інших країн, в т. ч. і з турецьким султанатом, має зовсім інший характер і ніколи не порушувало тогочасного етикету звернення до особи такого рівня.

Ще одним підтвердженням «літературної версії» є наявність багаточисельних варіантів звернення султана до запорожців. В одному з них говорилося: «Я, султан, син Мухамеда, брат сонця і луни, внук і намісник божий, володар царств — македонського, вавілонського, ієрусалимського, Великого і Малого Єгипта, царь над царями, властелин над властелинами, незвичайний рицар, ніким непереможний воїн, невідступний охоронець гроба Іісуса Христа, попечитель самого бога, надія і утіха мусульман, смутитель і великий захисник християн, — велю вам, запорозькі козаки, здатися мені добровільно, і без всілякого спротиву і мене вашими нападами не заставляти хвилюватися. Султан турецький Мегмед IV». Вочевидь, що грамоти такого змісту не могли з’явитися з-під пера володарів могутньої та освіченої Порти.

Незважаючи на літературне походження, ця специфічна «таємна зброя» неодноразово використовувалася українськими козаками. Під час облоги турецькою армією Кам’янця-Подільського у 1672 р. з’явився один з варіантів сатиричного послання султану, який був швидко розповсюджений серед оборонців подільської столиці. Свою роль «Лист запорожців...» відіграв і під час походів багатотисячного війська Османської імперії на Чигирин у 1677 та 1678 рр. Однак чи не найважливішою заслугою невідомих авторів першої української пародії став факт її впливу на перемогу європейської коаліції держав над турками під Віднем у 1683 р. Адже козацький лист у німецькомовному варіанті був надзвичайно популярним серед захисників австрійської столиці. Він піднімав їм настрій і робив безстрашними протягом довгих місяців турецької навали. Невідомо хто, як і коли привіз текст листа-пародії до далекого Відня, хто запропонував перекласти його німецькою мовою та розповсюдити окремою листівкою, але, як кажуть, факт залишається фактом: вперше в друкованому вигляді «Лист запорожців турецькому султану» побачив світ у 1683 р. в Австрії.

Окрім того, «віденський варіант» послання був допрацьований анонімним автором з огляду на тогочасну ситуацію: «Султане розпусного турецького цісаря сину,... ти сидиш у норі, немов чортеня, або курокрад, що своє гніздо у війні міняє на інше, з чого видно є, що ти дурень, натомість той, що його прозиваєш пахолком (король Ян III Собеський. — Авт.), є хоробрим, Могутнім монархом і непереможним королем». Оригінал листівки й донині зберігається у фондах Віденської національної бібліотеки, а в Україні вона була опублікована у 1990 р. Г, Нудьгою в одній з його книг.

Українська «секретна зброя», окрім Австрії, була експортована також до Росії, де широко використовувалася під час багатьох російсько-турецьких війн останньої чверті XVII—XVIII ст. У російській традиції «Лист запорожців...» перетворився на послання царя «усіх православних християн» Івана IV Грозного до свого візаві — володаря «мусульманського» світу. Досить цікавим є факт використання його Омеляном Пугачовим, коли у 1774 р. він відповів на вимогу оренбурзького губернатора Рейнсдорпа здатися наступними словами: «Оренбурзькому губернатору, сатанинському внукові, диявольському синові...» і т. д.

Відомий дослідник козацької старовини Дмитро Яворницький пов’язував виникнення переписки з діяльністю довголітнього кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка. Зокрема, з тим епізодом, коли взимку 1674 р. 40-тисячна татарська орда і 15 тисяч турецьких яничар намагалися підступно оволодіти військовим гарнізоном на Січі. Успішно витримавши нічну атаку, запорожці розгромили турецько-татарські підрозділи. Наступного року на чолі з отаманом І. Сірком вони помстилися завойовникам: 20-тисячна козацька армія здійснила переможний похід на Крим. Під час цього походу Сірко написав кримському ханові листа, наповненого великою іронією і сарказмом. Він починався так: «...Не мислили бо ми, Військо Низове Запорозьке, входити у війну і неприязнь з Вашою Ханською Милістю і з усім кримським панством, якщо б не побачили її початок з вашого боку; Ваша Ханська Милість, послухавши дурної поради сумосбродного і позбавленого розуму цареградського візиря, а по нім і наказу Найяснішого і Найвельможнішого султана свого, почали з нами війну минулої зими... І так як ваші дії засмутили нас і завдали нам, Війську Запорозькому, досаду, то ми, за прикладом давніх пращурів і братів наших, вирішили постаратися за обіду і огорченіє воздати, і відомстити Вашій Ханській Милості і всьому Ханству рівним за рівне, але не тайно, як ви зробили, а відкрито, по-рицарськи...». Як бачимо, текст цього справжнього листа значно відрізнявся від описаного вище пародійного послання, хоча, мабуть, і зазнав впливу свого знаменитого попередника.

Оригінальний зміст знаменитого «Листа...» захопив талановитого російського художника Іллю Рєпіна, який довгих чотирнадцять років — з 1878 до 1891 рр. — працював над картиною, яка відображає процес написання послання козаків султану. Картина «Запорожці» І. Рєпіна, художника з українським корінням, стала відомою на весь світ і здобула велику популярність як серед художнього бомонду, так і серед Широких верств населення. «До цього часу не міг відповісти Вам, а у всьому винні «Запорожці», ну й народець же! Коли ж писати, голова йде обертом від їх гамору й крику... Тижнів два з половиною — тільки з ними, не можу розлучитися — веселий народ. Чортячий народ!... Ніхто на всьому світі не відчував так свободи, рівності й братерства», — писав художник під час роботи над картиною до одного із своїх товаришів.

Окрім німецької та російської, пародійне послання запорожців було перекладено французькою та англійською мовами. Одну з перших спроб переробити «Лист...» у віршований текст зробив у середині XIX ст. український поет Степан Руданський. На початку XX ст. відомий французький поет Гійом Аполлінер написав поему, яка мала назву «Відповідь запорозьких козаків турецькому султану». Незважаючи на те, що листуванню козаків ось уже майже 400 років, воно й донині користується великою популярністю серед нашого народу, засвідчуючи невмирущість традиційної української зброї — природного гумору та здорової сатири.