100 Великих загадок історії України - Домініканці в середньовічному Києві

100 Великих загадок історії України - Домініканці в середньовічному Києві

У 1993 р. в Києві в одному із дворів по вулиці Юрківській на Подолі були знайдені залишки невідомої церкви ХІІ-ХІІІ ст. На жаль, повністю розкопати цю споруду археологи не змогли через відсутність фінансування. Але навіть часткове розчищення фундаментів від багатовікових нашарувань ґрунту дало несподівані результати. Дослідники були вражені розмірами храму, який, хоч і знаходився на околиці Києва староруського часу, не поступався за величиною церкві Богородиці Пірогощі, розташованій в самому центрі Подолу. Залишалося загадкою, як така велика культова споруда «вислизнула» з поля зору староруських літописців, які не повідомляли про неї жодного слова.

Вивчення міських планів початку XIX ст. дозволило вченим відтворити рельєф місцевості, де розташовувалася

церква. Як виявилось, він значно відрізнявся від сучасного, і знайдений храм в давнину розташовувався на пагорбі, оточеному руслом Юрківського струмка, який співпадав з трасою сучасної вулиці Юрківської. За свідченнями писемних джерел, до кінця XVIII ст. цей струмок був межею міста — за ним знаходилися слобода і міські пасовища. Отже, знайдений великий храм староруського часу, про який не згадують літописи, в давнину знаходився за міською межею — на пагорбі над струмком.

У ХІІ-ХІІІ ст. в Києві існували чимало величних православних церков. Проте лише досвідчені києвознавці знають, що в цей же час на Подолі існував і великий католицький костьол Діви Марії. Якщо залишки знайденої на Юрківській вулиці споруди — католицький храм, стає зрозуміло, чому його проігнорували православні староруські хроністи.

Практично всі повідомлення про київський домініканський костьол староруського часу були написані через сторіччя після руйнування храму Богородиці. Багато інформації з питання, яке цікавить нас, міститься в мемуарах Петра Розвадовського, який в 1630-1640-х роках служив головним проповідником київського домініканського монастиря. Він повідомив, що в 1228 р. польські місіонери-домініканці1 на чолі з Яцеком (у чернецтві — Іоакинфом або Гіацинтом) Одровонжем з дозволу київського князя заснували на околиці міста монастир Діви Марії, який в 1240 р. розорили монголо-татари. У 1441 р. київський князь Олелько (Олександр) Володимирович дозволив домініканцям знов поселитися в місті і відновити свій старовинний монастир. Ченці відбудували монастир вже не на міській околиці, а в центрі Подолу — на Житньому торзі під Замковою горою, і освятили його на честь святого Миколи. Під час спорудження монастирського Петропавлівського костьолу використовувалися будівельні матеріали розібраного храму Богородиці, зокрема свинцеві листи крівлі. На місці церкви Діви Марії - «біля валу над Дніпром», в XVII ст. київські домініканці спорудили дерев’яну каплицю на честь святого Іоакинфа (Гіацинта) — Яцека Одровонжа, який в 1594 р. був канонізований Ватиканом.

З «київським періодом» в житті святого Гіацинта його біографи пов’язують декілька «чудес». Спочатку він вигнав біса з язичницького ідола, якому таємно поклонялися кияни. Коли ж на Київ напали війська Батия, святий Іоакинф, йдучи по воді, переправив на своїй чернечій мантії через Дніпро в безпечне місце братію монастиря. Під час нападу монголо-татар статуя Діви Марії з монастирської церкви звернулася до святого з проханням захистити її. Іоакинф легко звалив на спину важку алебастрову скульптуру і відніс її, за одними відомостями — до Львова, за іншими — до Кракова.

У XVII ст. стараннями київських домініканців Київ став центром паломництва польських католиків, які приїжджали поклонитися земляку-чудотворцю. Очевидно, з метою залучення в місто віруючих і була побудована каплиця Святого Гіацинта.

Місце розташування київського костьолу Діви Марії XIII ст. різні біографії святого Гіацинта вказували по-різному. Найбільш ранні з них - «Хроніка» Длугоша (1480-і роки) і біографія, створена в 1516 р. Леандром Альбертом, — взагалі не говорили, де саме знаходився храм Богородиці. А Сімеон Окольський і Климент Ходкевич (які створили свої праці в 1646 і 1780 рр.) відзначали, що монастир з храмом Богородиці в XIII ст. перебував серед лугів за містом. У життєписах Гіацинта Северина Любомльського (1594 р.) і Сімеона Окольського (1646 р.) зазначалося, що «...храм Діви Марії було споруджено швидко, він був великого розміру і на кам’яному фундаменті». Що правда, не уточнювалося, з якого матеріалу — дерева або каменя, були стіни у споруди.

1 Домініканці — чернечий католицький орден, заснований святим Домініком в 1216 р. Його емблемою був собака з палаючим факелом у зубах, оскільки домініканці називали себе «псами Господніми». З 1232 р. орден очолював інквізицію, відкрив низку учбових закладів в Болоньї, Кьольні, Оксфорді, проводив активну місіонерську діяльність і з XVI ст. «приніс християнство» американським індійцям.

Російський історик XIX ст. І. Малишевський, аналізуючи розповідь польського хроніста XV ст. Длугоша про тимчасове вигнання з Києва в 1233 р. князем Володимиром домініканських ченців, припустив, що Одровонж не засновував церкву Діви Марії, а зі своїми соратниками лише перебудував храм, споруджений їх попередниками — католицькими місіонерами.

У 1616 р. «Опис Київського замку» згадує про землі домініканського Миколаївського1 костьолу, розташовані під Києвом — біля «святого Яцька» (каплиці або невеликого костьолу Святого Гіацинта. — Авт.).

Ще одна згадка про костьол міститься в листі, відправленому з Києва в 1650 р. В ньому анонімний автор говорить, що над «латинською церквою Святого Гіацинта» стояло свічення, такі знамення бували і раніше, коли до міста наближалися вороги.

16 серпня 1651 р., під час боїв за Київ між військами Януша Радзівіла і козаками Богдана Хмельницького, в місті спалахнула пожежа. Очевидець тих подій писав: «...коли з’явився вогонь над Дніпром, костьол Святого Яцька польська піхота захистила». В той час, коли на Подолі згоріло багато православних церков і монастирі, польські солдати не дали вогню перекинутися на костьол Святого Гіацинта. Очевидно, пожежею були охоплені і слобода, розташована за північним міським валом. Саме з півночі влітку 1651 р. місто кілька разів атакували козаки і війська Радзівіла. Можна припустити, що костьол Гіацинта, який опинився на шляху у наступаючих військ, поляки-католики не дозволили підпалити армії Радзівіла, яка складалася переважно з протестантів, які не визнають храмів і релігійних святинь. Сам Радзівіл був кальвіністом.

Головними орієнтирами при визначенні розташування костьолу Святого Гіацинта автори XVII-XVIII ст. називають вал неподалік берега Дніпра і заміські луги на північній околиці Києва. Така неконкретна інформація залишає дослідникам простір для створення всіляких варіантів щодо знаходження цього домініканського храму.

Луги і пасовища, серед яких, за свідченнями писемних джерел, розташовувався костьол, в XVII ст. починалися одразу за Юрківським струмком2 і валом, який до кінця XVIII ст. захищав місто від ворожих вторгнень з півночі.

Можливо, саме за «Юрківським валом» серед лугів на пагорбі і стояла дерев’яна каплиця Святого Гіацинта, побудована на розвалинах домініканського костьолу XIII ст. Такий вибір місця для великого костьолу Діви Марії (який, можливо, був цегляним або мав кам’яний фундамент і дерев’яні стіни) не був випадковим. Очевидно, православні кияни без особливого захоплення зустріли домініканських місіонерів. Якщо вірити легенді про вигнання Одровонжем біса з ідола, в середовищі городян ще зустрічалися рецидиви язичества. Тому католицькі ченці звели храм на незначній відстані від Міста. До того ж слід зазначити, що і всі православні київські монастрирі також знаходилися далеко від метушні — в заміських лісах і лугах.

1 В XV ст. був споруджений на ринковій площі під Замковою горою.

2 Починався біля підніжжя Кирилівських пагорбів і впадав у Дніпро; на початку XX ст. було поміщено до підземного колектора; на поверхні землі стародавнє русло відмічено сучасною вулицею Юрківською.

Зі всього викладеного можна припустити, що кам’яні фундаменти невідомого староруського храму значних розмірів, виявлені на околиці сучасного київського Подолу, можуть бути залишками костьолу Діви Марії, знищеного монголо-татарами і розібраного в XV ст.

Після виселення з Києва в середині XVII ст. за наказом Б. Хмельницького католицького духівництва домініканський храм Петра і Павла використовувався як корчма. На початку XVIII ст. його перебудували в православну церкву, знищену в 1930-х роках.

Після відходу з міста домініканців костьол Гіацинта руйнувався і знайти його було практично неможливо: дерево — недовговічний матеріал. Інша справа - кам’яні фундаменти храму Діви Марії, на залишках яких була зведена каплиця Гіацинта. Цікаво, що «святе місце» дійсно не залишилося порожнім. Як встановили археологи, на пагорбі над Харківським струмком, де з XIII по XVII ст. підносилися католицькі храми, в XVIII ст. виникло кладовище, де ховали померлих жителів навколишніх селищ, серед них — і відставних військових в парадних мундирах та з наґородами. Можливо, місцеві старожили ще пам’ятали, що цей живописний пагорб сторіччя тому був церковним.

Слід зазначити, що «храм з Харківської вулиці» знаходився в місцевості, яка в XVI-XVII ст. належала київським католицьким єпископам — багато хто з них був домініканцями. Ще в 1640-х роках на північній околиці Києва — на річці Сирець, розташовувалося село київського домініканського монастиря Іоакинфівка (Яцківка), першим власником якого (виходячи з назви) був Яцек Одровонж. Навпроти Іоакинфівки в першій половині XVII ст. настоятель домініканської обителі Петро Развадовський заснував село Пріорка1, назва якої дали одному із сучасних міських районів Києва.

1 Пріор в перекладі з латинської - «настоятель монастиря».

Loading...