Сьогодні так звана трипільська культура відома далеко за межами України, — експонати наших музеїв побували на виставках у багатьох країнах Європи та Америки. Цю археологічну культуру було названо археологом В. Хвойкою за місцем перших знахідок зразків характерної розписної кераміки — селом Трипілля на Київщині. Згодом посудини, подібні трипільським, були знайдені також в Молдові й на Балканах. У дослідженні трипільської культури залишається чимало проблем: походження та вік; етнічна приналежність і релігійні вірування носіїв (умовно названих «трипільцями»), їх доля після припинення існування культури; семантика зображень на керамічних виробах трипільців тощо.
Початком побутування трипільської культури різні дослідники вважають VI-IV тис. до н.е. Причиною такого «різнобою» в датуванні, в першу чергу, є недостатня «чистота» трипільських артефактів, вік яких визначається за допомогою радіовуглецевого аналізу та інших «чутливих» методів, які дають значну погрішність.
У питанні походження культури дослідники також не дійшли до єдиної думки. Прихильники «міграціонізму» вважають, що племена трипільців потрапили до України із Середземномор’я через Балкани. На користь цієї теорії свідчать схожість кераміки трипільської культури і посудин крито-мікенської археологічної культури бронзового століття Крита і Греції, а також наявність балканських археологічних культур, схожих з трипільською. Як аргумент дослідники наводять дані антропології: деякі зі скелетів, знайдених у трипільських поселеннях, були визначені як такі, що належать стародавній «середземноморській» расі.
Вперше припущення про існування у трипільців писемності було висловлене ще на початку XX ст. У 1970-х роках було знайдено уламки трипільських посудин із загадковими знаками, які деякі вчені трактують як піктограми або ієрогліфи, які зображають людей, тварин і рослини. Можливо, у трипільців існували і системи лічби. В їх поселеннях археологи часто знаходять глиняні кульки, конуси, півсфери, циліндри. Подібні «жетони», знайдені в стародавніх містах Месопотамії, вчені ідентифікують як предмети, які використовувалися при лічбі.
Як і будь-яка гіпотеза, припущення про трипільців-мандрівників має «слабкі ланки». На крито-мікенських посудинах, як правило, зображено реалістичні сюжети (наприклад, восьминоги), а трипільці розписували судини абстрактними геометричними орнаментами. Тому судити про ідентичність цих культур (до того ж розділених значною географічною відстанню), ґрунтуючись лише на можливій подібності, поки що зарано в зв’язку з відсутністю вагоміших аргументів.
Дивно, що від археологічної культури, яка охопила значну територію і яка існувала впродовж як мінімум двох тисяч років, залишилося порівняно мало поховань. Антропологічне вивчення цих останків дало непередбачувані результати. У расовому відношенні трипільці не були однорідні. Деякі дослідники виділяють серед них представників стародавньої «середземноморської» раси1, які мали досить тонкі трубчасті та черепні кістки. Крім грацильних «середземноморців», в похованнях трипільської культури знайдено також останки нащадків «кроманьйонців» — представників однієї із стародавніх рас, поширених в Європі з кам’яного століття. Ці «протоєвропейці» відрізнялися масивністю скелета і мали досить довгі (навіть порівнюючи із сучасними людьми) ноги.
Існує також автохтонна теорія походження трипільської культури, згідно з якою остання виникла в Україні на базі місцевих неолітичних культур, а потім поширилася до Молдови і на Балкани. Прихильники цієї гіпотези вважають, що трипільці стали предками індоєвропейців, а стародавня Україна — колискою європейської цивілізації; вони ж допускають, що серед трипільців могли бути предки індо-аріїв, протофракійців, протодаків та протогреків, які в пізньому бронзовому столітті розселилися зі своєї загальної прабатьківщини у різних напрямках аж до Індії.
Ще однією загадкою для вчених є трипільські «протоміста». Так умовно (за аналогією з «протомістами» Близького Сходу бронзового століття) були названі поселення значних розмірів.
Перше трипільське «протомісто» було знайдено в 1950-х роках біля села Майданецьке на Черкащині. Найбільше трипільське городище, відоме на сьогоднішній день, — Тальянківське, займає територію в 450 га. За підрахунками вчених, в таких селищах могло проживати до 20 тис. чоловік. Синхронні цим поселенням староєгипетські і месопотамські міста займали в середньому по 100 га, а «Троя» Г. Шлімана — всього 10 га.
1 Ця гіпотетична раса вважається однією з найдавніших; її представники (які населяли Південь Європи і Північну Африку), можливо, були предками єгиптян, а також сучасних семітських та арабських народів. (Тут і далі прим. авт.)
Глинобитні споруди в таких поселеннях розташовувалися уздовж вулиць, які мали вигляд спіралей у 2-4 витки. Деякі оселі були двоповерховими, їх площа досягала 300-600 кв. м, а обштукатурені стіни прикрашали геометричні орнаменти, нанесені мінеральними фарбами білого, жовтого, чорного і коричневого кольорів1. Подібні будівлі могли бути як громадськими приміщеннями, так і оселями великих сімей, які складаються з представників декількох поколінь.
Трипільці, які створили подібні мегапоселення, цілком могли створити і високорозвинену цивілізацію, яка не поступалася б староєгипетській, староіндійській або шумерській. Проте відсутність писемності не дозволила зафіксувати найважливіші події в їх історії. Єдиним джерелом, яке підводить завісу над таємницями «трипільського миру», є знахідки археологів. Наприклад, про те, що трипільці торгували (або обмінювалися товарами) з сусідніми племенами, свідчать знахідки розписних трипільських судин в курганах стародавніх кочівників, які населяли степову смугу сучасної України. Подібні крихкі речі навряд чи могли бути військовою здобиччю.
Реконструкція складних релігійних вірувань трипільців можлива шляхом аналізу артефактів з трипільських «храмів», вивчених археологами. На деяких посудинах (можливо, тих, які використовувалися в ритуальних цілях) зображені свастика (стародавній символ Сонця), складні спіралі та хвилясті лінії (вода?), заштриховані ромби та інші геометричні орнаменти, які мали складну семантику. Зустрічаються також зовсім незрозумілі предмети, наприклад, здвоєні циліндрові судини, які нагадують біноклі без дна.
На трипільських жертовниках археологи знаходять глиняні фігурки, які зображують биків і татуйованих жінок з пов’язками на стегнах та з намистами на шиях. Такі статуетки2 могли бути пов’язані з культом родючості Природи. В одному з поселень знайдено теракотову голову бика, на лобі якого зображено силует жінки з піднятими руками. Часом жіночі статуетки сидять на глиняних тронах, увінчаних бичачими рогами. Подібні стародавні зображення з Середземномор’я дослідники пов’язують з культами Великої Богині — Матері Природи, яку різні народи називали Ісида, Кибела, Астарта, Деметра, Артеміда. Бик спрадавна був символом чоловічого божества — супутника Богині. Відлуння цих стародавніх культів збереглося в старогрецьких міфах про викрадання Європи биком (на якого перетворився бог неба Зевс) і про Мінотавра з острова Кріт, а також в іспанській кориді, яка в давнину була ритуалом жертвопринесення биків, а, можливо, і людей, які гинули від їх рогів.
1 В такій же колористичній гаммі створювалися і розписи на столовому трипільському посуді.
2 В трипільських оселях знайдені також ритуальні поховання бичачих черепів.
Вміст деяких посудин «захищає» зображення змії, яка їх обвиває1. Можливо, згодом змію замінила абстрактна спіраль, що стала «візитною карткою» трипільської культури.
Стародавні мисливські культи втілювалися в життя глиняними фігурками ведмедя і кабана, а також зображеннями на посудинах «небесного оленя», який у багатьох народів символізує сузір’я Велика Ведмедиця.
Причини зникнення трипільської культури, точніше, її характерних археологічних пам’яток (в першу чергу, керамічного комплексу) залишаються загадкою. Одні дослідники вважають, що трипільці пішли з насиджених місць через зміни клімату, коли літо стало посушливим, а зима — холоднішою. Існує також думка, що трипільців витіснили войовничі кочівники, які зруйнували їх селища.
Можливо також, що нащадки трипільців ще довго жили на землях стародавньої України, але припинили виготовляти складну у виконанні розписну кераміку, а тому вже не ідентифікувалися археологами як носії трипільської культури. Не виключається той факт, що деякі трипільські традиції збереглися в українському народному мистецтві — мотиви ромбів, «змійок», багатопроменевих розеток, хрестів в розписі керамічних посудин, традиційних вишивках, ткацтві, різьбленні по дереву. Відгомони стародавніх культів, пов’язаних з обожнюванням Природи, присутні також в обрядах, згодом сприйнятих і християнською релігією: святкуванні літнього і зимового сонцестояння, збору врожаю тощо.
1 Вважалися священними плазунами; наші предки ще в XIX ст. заводили в будинках вужів, яких підгодовували молоком.
