Під час традиційної літньої пресконференції федеральний канцлер Німеччини Ангела Меркель закликала не пов’язувати питання побудови газогону «Північний потік-2» із отруєнням російського опозиціонера Олексія Навального, який зараз перебуває на лікуванні в берлінській клініці «Шаріте». Меркель знову наголосила на важливості проєкту «Північний потік-2» для німецької економіки і висловилася за його завершення. А раніше Ангела Меркель заявила про необхідність знайти і покарати винних в отруєнні Навального.
Отруєння Олексія Навального викликало справжній шок у європейських політиків і громадськості на Заході. Саме в Німеччині наполягали на перевезенні опозиційного активіста з лікарні у Сибіру для лікування у берлінській клініці. Тоді ж заговорили про можливість запровадження нових санкцій проти представників російського керівництва, які можуть бути причетні до отруєння Навального.
Але, як бачимо, на «Північний потік-2» логіка цих санкцій зовсім не розповсюджується. І у Німеччині на високому рівні намагаються переконати у необхідності не об’єднувати економічну доцільність із тиском на режими, які систематично порушують права людини і є загрозою для цінностей цивілізованого світу.
Економічний тиск і зникнення СРСР
Зі стратегічної точки зору, переконаний, це хибний підхід. Варто нагадати, що саме серйозний економічний тиск змушував авторитарні режими погоджуватися на певне пом’якшення своєї політики, навіть сприяв модернізації цих режимів або їхній поразці. Знаменита поправка Джексона-Веніка, автори якої наполягали на неможливості обмінюватися із Радянським Союзом високими технологіями, була ухвалена у відповідь на небажання радянського керівництва сприяти репатріації радянських євреїв до Ізраїлю. І це спрацювало.
По-перше, керівництво СРСР кілька разів погоджувалося із правом радянських євреїв на репатріацію до історичної батьківщини.
По-друге, технологічна відсталість Радянського Союзу сприяла стратегічній поразці комуністичного режиму і, врешті-решт, зникненню СРСР з політичної карти світу.
Із СРСР ніхто не воював. Авторитарна імперія просто програла цивілізаційне змагання і перестала загрожувати людству самим фактом свого існування
Хочеться наголосити – мирному зникненню. Із Радянським Союзом ніхто не воював. Авторитарна імперія просто програла цивілізаційне змагання і перестала загрожувати людству самим фактом свого існування.
Здавалося б, такий підхід варто було б застосувати і до путінської Росії, як до спадкоємиці радянського режиму, готової використовувати його засоби боротьби із цивілізованим світом. Але ж ні! У Європі продовжують вважати, що із авторитаризмом треба боротися так, щоб ця боротьба не заважала інтересам бізнесу. Будівництво «Північного потоку-2» – найкраща ілюстрація цього підходу.
Вже коли газогін почали будувати, в Києві наголошували, що його будівництво має насамперед політичний характер, що головна мета російського керівництва – зовсім не отримання прибутку чи створення більш вигідного маршруту транспортування російського газу до Європи. Що насправді у Кремлі бажають позбавити Україну її транзитної ролі, щоб отримати додаткові можливості для політичного, економічного, а ймовірно і військового тиску на сусідню країну. Але у Німеччині та деяких інших західних країнах із такими пояснюваннями ніколи не погоджувались, наголошували на важливості добудови «Північного потоку-2», засуджували не росіян, а американців, які своїми санкціями призупинили будівництво.
Із таким підходом не можна ані перемогти авторитаризм, ані домогтися реальних економічних результатів
І от тепер – новий мотив, отруєння одного з опонентів Володимира Путіна, який завжди заявляв про скорупмпованість російського президента та його оточення, а отже ставив під сумнів і економічну доцільність проєктів, про які Кремль домовлявся з європейськими партнерами. І як бачимо, знову продовжує діяти той самий принцип: на Росію ми будемо тиснути, але так, щоб це не заважало нашим економічним інтересам, щоб це не ставило під сумнів можливості німецького бізнесу.
А насправді з таким підходом, переконаний, не можна ані перемогти авторитаризм, ані домогтися реальних економічних результатів. Тому що співробітництво з режимами, для яких на першому плані не економічний успіх, а збереження влади і тиск на сусідів, рано чи пізно дається взнаки і на економічних можливостях країн, які намагаються із такими режимами домовитись, які не помічають, що практика цих режимів і їхня безкарність призводить до деградації цінностей, заради яких, по суті, і створювався Європейський союз як вільний ринок цивілізованих економік.
