Коли ЗМІ розповідають про черговий візит Медведчука до свого кума, за сумісництвом очільника держави-агресора Владіміра Путіна, мені пригадується популярна реклама часів, коли Віктор Володимирович перебував на піку сумнівної слави. Тоді, у "лихі 90-і", з телевізора лунав слоган "Врємя піть hershi*!".
Звісно, Медведчук, мабуть, хотів би повернутися у ті каламутні часи, у кучмову Україну, в якій щойно спинався на ноги тепер всесильний олігархат, розкошували рекетири і наймані вбивці (саме так тоді відбувався "розподіл ринку"), а пересічний обиватель і не "доганяв", у чому полягає різниця між незалежною державою і почившою у Бозі УРСР. Різницю направду важко було вловити, оскільки Москва, попри формальну "самостійність", поводилася тут, мов повноправна ґаздиня, а найуспішнішим вважався "бізнесмен", який сподобився присісти на нафто-газові схеми, час від часу попиваючи не hershi, а, принаймні Hennessy, з російськими партнерами.
Нинішній Медведчук відчуває, що нарешті випала нагода взяти реванш за довге й марудне перебування на загумінку вітчизняної політики, з провальними проросійськими проєктами на кшталт "Не так!" чи жалюгідним "Українським вибором". Цього разу він мав з чим їхати до Путіна, оскільки клоунократи та невігласи, які здобули півтора року тому Банкову, наївно вважають, що з господарем Кремля "треба розмовляти", і що після цих задушевних діалогів він забереться з окупованого Донбасу.
Поки Зеленський і Квартал бавляться у пацифістів та миротворців, теперішня медведчуківська політсила – ОПЗЖ, зібравши під свої знамена не тільки "зачарованих на Москву" українофобів, але й левову частку януковичівської Партії регіонів, нарощує свої електоральні впливи на Південному Сході країни, претендуючи на чималий виборчий куш 25 жовтня. Поки мародери з "нових облич" тамують жадобу до наживи, рвучи на шмаття так званий "ковідний фонд", розкрадаючи кошти, призначені для полегшення наслідків страшної пандемії, Медведчук, привітавши кума з уродинами, просить у нього сумнівну, м’яко кажучи, російську антикоронавірусну вакцину. Ба більше! Переконує, що і сам, і дружина-"телезірка" вже випробували на собі цю ніким не визнану панацею…
Таким чином команду владних ескулапів на чолі з "найвидатнішим лідером сучасності", учорашнім коміком і героєм серіалів, змушують ставати у звичну позу "розтяжки". Мовляв, поки ви по Брюсселях розводитеся про "європейський вибір", сусід-агресор може допомогти матеріально. Варто лише піти на його умови, виконати кремлівські ультиматуми, якими, зрештою, ви й не ігноруєте, просто виявляєте у цій справі неналежну ретельність та ентузіазм…
Зе!Команда й не проти "прискоритися", і "кадрів" для цього не бракує, бо у найближчому оточенні преЗЕдента надійно окопалися неприховані агенти кремлівського впливу. Зрештою, не переконаний, що і сам Зеленський, і його пістрява свита з учорашніх продюсерів і весільних фотографів, не прагнуть майже медведчуківського ідеалу України – такої собі версії "УРСР 2.0", можливо, із декоративними ознаками державності. Відкат у справі боротьби з корупцією, розвал антикорупційних інституцій, зрештою, промовиста фраза представника Євросоюзу із зовнішньої політики та безпеки Жозепа Бореля про те, що "ЄС – не банкомат для України", свідчить, що регрес Києва у цьому питанні є "секретом Полішинеля".
Повертаються й інші, властиві ранньо-незалежницькому часові риси. Зокрема, цинізм і брутальність у прагненні захопити якомога більше влади, переслідувати опонентів. Стиль 90-х уловимий, до прикладу, у мережевих постах президентового землячка, члена Наглядової Ради НБУ Віталія Шапрана, який прямим текстом каже, що заступника голови НБУ Дмитра Сологуба і першу заступницю очільника незалежного регулятора Катерину Рожкову за критику "економічного курсу" Зеленського у 90-і "просто зустріли б у під'їзді власного будинку" і прострелили б їм голови, як Вадиму Гетьману (глава Нацбанку України у 1992 році. – Авт.). Слів бракує, однак Шапран не зупиняється, погрожуючи журналістам, які не проминули таких, з дозволу сказати, словесних піруетів "банківського світила"…
Про непотизм і кумівство, притаманне Зе!режиму, вже ходять легенди. Журналісти спробували укласти список родичів, дружин, сватів, прилаштованих владоможцями на хлібні посади. Не хто інший, а сам "велюровий ресторатор" Микола Тищенко (кум глави ОПУ Андрія Єрмака) взявся обгрунтовувати цей постулат: "В Україні це наша національна ідея (кумівство. – Авт.). У нас усі куми".
Тому, якщо чуєте, що "Слуги…" Зеленського і ОПЗЖ Медведчука – конкуруючі на виборах сили, знайте – це однакові яйця – тільки анфас і у профіль. І ті, і ті вважають, що для них с "врємя піть hershi". Насправді їхній час після Майдану і воєнних випробувань, що пережило суспільство, минув…
------------------------------------------------------
* hershi – сорт кока-коли, популярний у 90-х роках минулого століття на пострадянському просторі
