Впродовж всього часу, допоки тривала гаряча фаза конфлікту між Вірменією та Азербайджаном, я взагалі утримувалась від коментарів і постів на цю тему. По-перше, у мене купа друзів і з однієї, і з другої сторони, важко щось писати так, аби зберегти баланс і нікого не зачепити. Це практично як ходити босоніж по лезу. По-друге, в будь-якій історії, в яку стромила свій свисток балалайня, така дика кількість вкидів, фейків і ботів, що навіть виважений пост стає конфліктогенним.
Але тепер, коли лідери Вірменії, Азербайджану та Росії підписали спільний документ, який має на меті припинити бойові дії, можна все ж спробувати підбити якісь підсумки, просто мовою сухих фактів.
Що, власне, було підписане: документ офіційно закріплює повернення Азербайджану більшої частини території так званого Нагірного Карабаху та районів Азербайджану навколо, які не належали до його території, але також утримувались під контролем Вірменії близько 30 років. На ту територію Нагірного Карабаху, яка не потрапила під контроль Азербайджану, вводиться російський контингент. За заявою азербайджанської сторони, Туреччина теж братиме участь в контролюванні утримання умов миру.
За словами президента Туреччини Ердогана, спостереження буде здійснюватися за допомогою спільного центру, створеного на території, яка буде визначена Азербайджаном. Мало того, Ердоганом було запропоновано створити подібний механізм контролю також і в Сирії. Тобто Анкара не залишає спроб надавати ляпасів Москви де це тільки можливо.
У Вірменії тим часом після підписання документу спалахнули протести проти такого рішення Пашиняна, будівля парламенту була захоплена опозиційними силами, які наразі шукають можливості не виконувати положення документу. Хоча сам Пашинян стверджує, що, зважаючи на ситуацію на фронті, у нього не було іншого виходу.
В будь-якому випадку, світова спільнота і лідери держав (до їх голосів долучилося і наше МЗС) вважають війну у Нагірному Карабаху (чи Карабасі?) завершеною і вітають припинення сторонами конфлікту бойових дій. А також запевняють, що міжнародні зусилля для досягнення повного врегулювання конфлікту на основі міжнародного права будуть продовжені.
От такі сухі факти, без жодних оціночних суджень.
Ніхто не може знати, як воно буде далі. Але принаймні перестали гинути люди, це можна тільки вітати. Ну і окремо тішить те, що участь Туреччини у контролі за виконанням досягнутих домовленостей гарантуватиме, що у Росії в цьому регіоні не буде вирішального слова.
