Я думаю, це явище масової психології колись експерти назвуть його іменем - «парадокс Зеленського». Бо у нас давно не крали так відверто й багато, як зараз, докази корупції зеленої верхівки не були такими переконливими й загальнодоступними, всемогутність олігархів - такою відкритою, робота на них державної влади - такою очевидною й зрозумілою, а наслідки (як те ж підняття тарифів на електрику) - такими болючими. Але, дивним чином, при надзвичайній схильності нашого народу приписувати керівникам держави найниціші риси й мотиви, усю цю корупційну вакханалію від самого Янелоха підсвідомо відділяють. Як таке можливо?
Моя особиста думка - це його основний недолік перетворився на перевагу. Він настільки, вибачте, «безпонтовий» («ні украсть, ні посторожить»), інфантильний і некомпетентний, що психологічно не сприймається, як організатор глобальних зловживань - які б суми не крали олігархи та його оточення і який би відсоток від украденого не відслинювали йому.
У короткій перспективі це психологічне явище, безумовно, грає на Зеленського, утримуючи рейтинг від повного падіння попри безперервну череду факапів і провалів (навіть традиційне українське «ми збідніли, бо в нас влада вкрала» поки що не набуло тотального поширення). Але за великим рахунком воно його врятує навряд, бо ж тільки відвертих зловживань владою (від розгону парламенту до відсторонення Тупицького) за сумою років передбаченого КК покарання уже набирається більше, ніж людина здатна прожити. Питання лише, скільки часу Україна витримає цей експеримент із блазнем на троні
