Професор церковного права. член Центральної Ради, голова Української національної ради в Петрограді, Генеральний писар, Державний контролер УНР, очільник міністерства віросповідань. Поборник незалежності української церкви.
Народився в селі Бронниця неподалік Кам’янця- Подільського (нині – Вінницька область) у родині священика. Навчався в Подільській, Тифліській, Київській духовних семінаріях і Київській духовній академії. У 1894 році став співзасновником видавництва “Вік”, а у 1896- му – засновником Наукового товариства імені Тараса Шевченка. Працював у київській Контрольній палаті Державного контролю.
Від 1900 до 1917 року мешкав у Петрограді (нині – Санкт- Петербург). Працював у Державному контролі, очолив українську громаду, організував видавничу справу, увійшов до Товариства українських поступовців (ТУП). Доклав чимало зусиль для друку українських видань у Російській імперії. У квітні 1917 року серед ініціаторів створення Української національної ради в Петрограді, очолив її виконавчий комітет. У травні Тимчасовий уряд призначив губернським комісаром Буковини і Покуття. Після відступу російських військ - у Києві. Вересень– листопад – Генеральний писар УЦР. В уряді Голубовича – державний контролер УНР. За часів Скоропадського – міністр відосповідань. Від січня 1919 року – надзвичайний посол УНР у Туреччині. У березні 1920-го емігрував до Відня, пізніше до Праги та Варшави. 1927-го став міністром внутрішніх справ екзильного уряду УНР. Від 1929 року – професор історії церкви у Варшавському університеті. Автор близько 600 наукових, публіцистичних і художніх творів, фундаментальних праць “Українські джерела церковного права” й “Автокефалія”. Похований на українському меморіальному кладовищі у Саут-Баунд- Бруку поблизу Нью-Йорка.
