Донька Михайла Старицького, племінниця Миколи Лисенка, автор історичних романів і п'єс, перекладач, завдяки котрій українською зазвучала Біблія, а також опери "Ріголетто", "Аїда", "Орфей", "Фауст", "Чіо-Чіо-Сан", "Золотий півник". Звинувачена і засуджена умовно за "участь у Спілці визволення України". Загинула 1941 року по дорозі на заслання.
Народилася в Києві. Освіту здобула в київській приватній жіночій гімназії Ващенко-Захарченко. 1888–1893 роки брала активну участь у роботі літературного гуртка “Плеяда”. Після смерті її дядька Миколи Лисенка очолила літературно-мистецький Український клуб. У роки Першої світової війни брала участь у Київському комітеті допомоги українцям-утікачам, сестра милосердя у шпиталі. Входила до Товариства українських поступовців, співзасновник і представник Української Центральної Ради, заступник голови Національної ради українських жінок у Кам’янці- Подільському (1919 рік), учасник Київського літературно-артистичного товариства, Українського наукового товариства, київської “Просвіти”. У 1920-ті працювала у ВУАН, зокрема брала участь у роботі перекладацької Комісії з підготовки до друку Біблії українською мовою. 15 січня 1930 заарештована і звинувачена у причетності до “Спілки визволення України”, засуджена умовно й вислана до Сталіно (нині – Донецьк), де займалася перекладацькою діяльністю. 1936 року повернулася до Києва. 20 липня 1941 року заарештована, звинувачена в антирадянській діяльності. Померла по дорозі до місця заслання. Точна дата та місце смерті не відомі. Реабілітована посмертно 1989 року.
