Як дипломатичний радник п’ятого Президента та заступник глави Адміністрації Президента України (2015-2019) хотів би висловитися щодо т. зв. «посилення» зовнішньополітичного напряму в роботі Офісу Президента України.
Одразу зазначу: вважаю вдалим та обгрунтованим рішення про призначення Андрія Сибіги заступником Керівника ОП та, фактично, повноправним дипломатичним радником Глави держави. Сибіга - успішний, професійний та ефективний, перевірений часом та викликами «бойовий Посол», якого знають і щиро поважають і український дипкорпус, і наші міжнародні партнери. Він має вагомий досвід роботи на стратегічних ділянках зовнішньої політики.
Тому після низки прикрих зовнішньополітичних провалів Банкової, зокрема в питанні вчасного отримання Україною якісних вакцин, участі нашої держави у саміті НАТО, затяжної українсько-американської кризи, девальвація рівня відносин з ключовими партнерами на Заході, в тому числі в столицях країн ЄС, поступової втрати міжнародної суб’єктності, зовнішній вимір Банкової потребував об’єктивних змін. У першу чергу кадрових. Зовнішня політика держави не може будуватися «сірими кардиналами». Це справа професійних дипломатів з досвідом та стратегічним баченням, підтримкою і повагою з боку всієї вітчизняної дипломатичної служби України. До призначення Сибіги цього елементу дуже бракувало.
Натомість, бачимо, на превеликий жаль, сумнівні інституційні трансформації із множення відповідальних за зовнішню політику України на Банковій, розмиття їх зон відповідальності, провокування майбутніх внутрішніх конфліктів між «головними дипломатами» Банкової, яких вже троє, не рахуючи топ-дипломата Єрмака та «Верховного Дипломата» Зеленського, а також зовнішніх конфліктів з Михайлівською, оскільки таке розпорошення функцій в ОП виглядає як підміна цілого МЗС!
Хочу запевнити із власного досвіду, що досягати результатів, у тому числі історичних, можна і з одним дипломатичним радником, якщо він є ефективним, досвідченим, активним дипломатом і командним гравцем.
Переконаний, що немає жодних реальних обгрунтованих підстав для призначення окремого дипрадника з питань ЄС і НАТО, який фактично не нестиме жодної доданої вартості ані для діалого-орієнтованого євроінтеграційного блоку МЗС, ані до реформаторської урядової інтеграційної структури. Тим більше, навіть за нестримного бажання Зеленського-Єрмака створити таку посаду, уявний кандидат на таку посаду мав би мати за спиною величезний багаж досвіду, особистих контактів, довіри у Брюсселі, європейських столицях, Європарламенті, євромедіа та аналітичних центрах. Не кажучи вже про щоденну координацію та діалог з місцевими ЄСівцями та представниками євроінтеграційного громадянського суспільства. На жаль, пропозиція виявилась дуже далекою від очікувань.
Як наслідок, переконаний, бачимо тенденцію не до посилення, а до дезорганізації, хаосу у зовнішньополітичній роботі Банкової, які, безперечно, матимуть згубний вплив і на систему координації всієї зовнішньополітичної діяльності нашої держави. Можу лише поспівчувати і нашим, і іноземним послам, які вже губляться у «багатоголовості», «багатоголосості» та незлагодженості Зе-дипломатії.
Від таких рішень виграє точно не Україна.
