1. Якщо слідство не використовує НСРД для засудження підозрюваного, а зливає їх у пресу, це ясно означає, що злочину і судової перспективи воно там не бачить. Використання ж керівництвом країни спецслужб для переслідування й компрометації політичних опонентів (а зливання в пресу оперативних матеріалів це саме воно)- злочин самий по собі, особливо, проти демократії. Журналіст, який погоджується брати участь у такому - в ліпшому випадку корисний ідіот, але точно не розслідувач.
2. Публікація подібних матеріалів без можливості перевірити їхню автентичність і відсутність там монтажів - це не просто непрофесіоналізм, а ясна ознака замовлення (політичного чи фінансового - не так важливо). Тому, називати це розслідуванням може тільки недолугий.
3. Зовсім уже дурість - сприймати розмови Медведчука з росіянами чи їхніми маріонетками за чисту монету. Він тут бореться за освоєння багатомільйонних підривних бюджетів чекістів проти України, тому хитрує, бреше, набиває собі ціну, як тільки може. Відтак, подавати ці матеріали непідготовленій публіці як «зізнання» (тим паче, в тому, що стосується контактів із політичним керівництвом України) - свідома маніпуляція.
4. У цей же розряд слід віднести численні факти неспівпадінь обіцянок Медведчука з реальними подіями, котрі журналістами ігноруються.
5. Єдиний можливий спосіб використання такого роду записів порядним розслідувачем, який розуміє, що таке репутація - прослухати їх, знайти найбільш кричущі й суспільно важливі факти й почати шукати їм об‘єктивні підтвердження - свідків, документи, експертизи тощо. У цьому відношенні робота журналіста не так уже й відрізняється від поліцейського слідчого. Але на це жодна команда розслідувачів в Україні не здатна - при всіх своїх понтах.
6. Особисто моє враження - Бігус ображений на Порошенка за судове приниження в справі Гладковського і вирішив довести, що шкода від лайна, котре він здатний вилити на опозиційного політика всяко є більшою, ніж користь від судового рішення, котре, до того ж, з‘явиться через роки. Іншими словами, політикам доводять, що судитися з журналістами не слід, яку б ахінею вони не оприлюднювали. Четверта влада, як і всі інші, шукає будь-які способи вийти з-під суспільного контролю
