Історія з хамською фальсифікацією Офісом Зеленського телефонної розмови "лідера" з президентом Сполучених Штатів Джо Байденом, яку досі обговорюють не тільки у кулуарах та зацікавлені політикою, але й на поважних медійних майданчиках, могла б стати апогеєм усієї дотеперішньої практики популістичного режиму клоунократії. Могла б, якби я цілком не усвідомлював невичерпного ресурсу "масовиків-затійників" з Банкової та їхнього хедлайнера, які насправді тупо використовують інструменти недавнього сценічного фаху і вважають, що у політиці це зійде їм з рук.
Майже тридцять років тому, 1992-го, на американські і світові екрани вийшов кінобестселер Джонатана Лінна "Визначний джентльмен" з Едді Мерфі у головній ролі. 2021-го у Києві вирішили актуалізувати історію провінційного шахрая Томаса Джефферсона Джонсона, який, користуючись ідентичністю свого імені та прізвища з недавно померлим конгресменом, обирається до Конгресу. Викритий, він нагло заявляє: "Я маю намір балотуватися у президенти!" і ламає "четверту стіну" – уявну перепону між актором і глядачами.
Зеленський і Ко забули, що історія, втілена Едді Мерфі, - це кіно. На Банковій виявилися не готовими до такого несподіваного (звикли ж безвідповідального ставлення до власних висловлювань) повороту. Настільки не готовими, що у відповідь на шквал звинувачень у відвертій брехні, наш "найвидатніший лідер сучасності" спромігся лише на жалюгідне белькотіння, мовляв, "не важливі слова"…
І, знаєте, ця відповідь стала для вчорашнього блазня і маріонетки такого ж пройдисвіта Ігоря Коломойського, сеансом самовикриття. Бо направду, якщо "слова неважливі", то, виявляється, що лінгвістичні еверести обіцянок, маніпуляцій, завдяки яким Зеленський з кварталом дістався влади, - фікція, ілюзія, туман. Що досі "нові обличчя" успішно вішали на вуха своїм співгромадянам кольорову локшину, а ті, наївні та невибагливі, вірили всьому, що виходило з невтомних ротів шахрайського збіговиська. Починаючи з "кінця епохи бідності" і закінчуючи мільярдом дерев.
Бо популістська брехня, на жаль, множинна на варіанти. Цю рису зауважив ще Монтень: "Якщо би брехня, схоже, як істина, була одноликою, наше становище було б набагато легшим. Ми вважали б достеменним протилежне тому, про що говорить брехун. Але протилежність істині має сотні тисяч облич і не має меж".
Ось Зеленський викручується після конфузу з Байденом: "Отримає Україна, нарешті, ПДЧ чи ні – це питання бажання лише самого Альянсу. Якщо отримає – значить, нас там дійсно бачать. Якщо не отримає – це теж цілком конкретна відповідь". Але ж насправді Альянс не розкидається ні ПДЧ, ні членством, особливо для країн, які: а) не бажають сповідувати і виконувати певні критерії, обов'язкові для всіх; б) толерують у вищих ешелонах влади осіб, готових у будь-яку хвилину "злити" секретну інформацію потенційним противникам НАТО.
Ось Зеленський розповідає на сторінках Axios, що, мовляв, США ведуть подвійну гру у справі "Північного потоку-2", не інформуючи про це Україну (стратегічного, на думку Зе!, партнера). А ось та ж Axios, відома своїми зв'язками з Білим домом, цитує Державний департамент, що той "регулярно співпрацює з українськими офіційними особами щодо "Північного потоку-2". Напередодні передачі останньої доповіді в Конгрес Державний департамент повідомив українського посла у Вашингтоні та високопосадовців у Києві, включаючи керівника офісу президента, про зміст звіту".
Ось Зеленський втюхує українцям, що розповів голові Венеційської комісії Джанні Букіккіо про зусилля, спрямовані на проведення прозорих і відкритих конкурсів на зайняття посад у КСУ та в органах суддівського врядування. А ось сам сеньйор Букіккіо без евфемізмів і пістрявих обгорток каже, що підготовлені Верховною радою, у якій Зеленський має "монобільшість", зміни до закону "Про судоустрій і статус суддів", у разі їхнього ухвалення, вб’ють судову реформу.
Виглядає на те, що декларуючи патріотизм у війні з Росією, непримиренність до "реєстрових олігархів", незмінність євроатлантичного курсу, Зеленський тихцем від народу (і того, що його обрав, і того, що був категорично проти) гне лінію на розвал країни, її державних інституцій, руйнацію партнерства із західним світом. Бо, мовляв, перед нами – вибір: або "байдужа Америка", або Росія, з якою ми завжди домовимося…
Таємна війна проти України цілком очевидно узгоджена з Кремлем і його господарем, який за сім років агресії проти сусідньої країни, що вирішила йти своїм шляхом, зрозумів – війною Україну йому не здобути. Її можна тільки зруйнувати руками самих українців та обраних ними "своїх хлопців", - недалекоглядних, брехливих, жадібних до наживи, неперебірливих у засобах, безвідповідальних паяців.
І Путіну поки що це вдається. Перший результат – скасування зустрічі Джо Байдена із Зеленським, яка планувалася перед самітом американського лідера з президентом Росії. Тобто у липні, якщо Зеленський знову щось не збреше по-крупному, Байден говоритиме з ним, маючи у вухах і мізках позицію Москви. Москви, що не омине нагоди прямо сказати про неспроможність українців господарювати у власному домі, стару байку про failed state і про те, що, мовляв, навіщо Америці зайва мігрень з народом, який обирає собі таких брехливих недотеп у провідники.
