Заступник голови адміністрації президента Росії Дмітрій Козак несподівано наговорив компліментів президенту України Володимиру Зеленському. Дослівно це звучало так: «Сегодня позиция Зеленского ничем не отличается от позиции Украины времен Порошенко. По некоторым аспектам "новые" подходы стали даже хуже… команда Порошенко, во всяком случае, не была столь противоречивой». Чули? Сам Козак з Москви каже, що Зеленський – зразок непоступливості, тоді як Порошенко!..
На заяву Козака підозріло оперативно відреагував радник Єрмака і спікер української делегації в ТКГ Олексій Арестович: «Це треба переадресувати команді Порошенко, який розповідає, що ми здаємо українські інтереси направо і наліво, а потім з’ясовується що не здаємо».
Ну що – мат вам, порохоботи? Ой, не поспішайте з висновками.
Для початку, якщо вже Арестович заходився цитувати Козака, не зле було б процитувати його повністю. Бо там є ще й такі слова: «Команда Зеленского "стреляет себе в ногу", умудряясь регулярно заявлять и о приверженности минским соглашениям, и о том, что "минские соглашения являются удавкой на шее Украины и препятствуют урегулированию конфликта». Зрозуміли? В часи Порошенка, українська делегація наполягала на виконанні Мінських угод буквально і в своєму їх розумінні, чудово розуміючи, що на виконання Мінських угод Москва не піде ніколи, а відтак час триває і Україна має передишку на зміцнення ЗСУ та виснажування Москви санкціями. У той самий час команда Зеленського водночас заявляє про прихильність до Мінських угод і про їхнє ж неприйняття. Це – не єдиний приклад зеленої політичної «біполярочки». Приклади навести можуть певно всі дипломати, які мають справу з Україною. Так що Козак всього лише констатував відомий факт. Проте.
Чи розумів Козак, що в Києві його слова інтерпретують як неймовірну похвалу Зеленському і як вирок Порошенку? Не міг не розуміти. Ба-більше, ми маємо приклади з недалекого минулого, коли Москва певним українським політикам робила дорікання, які в Україні звучали як доказ нечуваного патріотизму. За прикладами далеко ходити не треба – Юлія Тимошенко. Вся російська преса розписувала її як прямого ідеологічного нащадка Бандери і Міхновського. Нею в Росії дітей лякали. А що відбувалося в реальності? Перший до кого поскакала Юлія Володимирівна позбувшись посади прем’єра у 2005 р. був Путін, а зустріч їм організував Медведчук. Саме за пані Тимошенко було заблоковане отримання Україною ПДЧ НАТО. Саме за пані Тимошенко військову техніку Україна продавала направо-наліво, відгукнулося нам це у 2014 р. Нарешті, за Московську газову угоду ім. Юлії Тимошенко 2009 р., їй у Москві мусять пам’ятник поставити. Тощо й тощо.
Москва давно збагнула, нема кращого засобу прорекламувати в Україні певного політика, ніж оголосити його ворогом Москви. Нагадати кого Путін найчастіше називає переконаним українським націоналістом? Віктора Медведчука. Правило це діє і в протилежному напрямку, спаплюжити певного українського політики простіше за все оголосивши його союзником Кремля.
Слова Козака – не стільки комплімент Зеленському, скільки камінь в бік ненависного Москві Петра Порошенка. До речі – не перший камінь. Лише на початку червня поточного року Козак заявив, ніби «Порошенко, Грановський та Яценюк закуповували продукцію російського виробництва». Я тоді ще поглузував, мовляв, уперше чую аби в Росії росли какао-боби. Очевидно, в Москві бачать тренди української економіки і розуміють непевність становища Зеленського – з тої самої причини у відставку за власним бажанням пішов Аваков. Нагадати якого ще українського президента Москва рекламувала аж отак? Відповідь – Віктора Януковича.
Партія Зеленського останнім часом стала сильно зближуватися з Китаєм. Я радив би їй поцікавитися, що радять робити китайці коли тебе хвалить ворог. У них на цю тему – багатий фольклор.
