У 965 році князем Русі став син Ігоря та Ольги — Святослав. Усе своє життя цей правитель-язичник провів у військових походах. Він не возив із собою ані намету, ані постелі, ані казанів для приготування їжі. Як рядовий дружинник, Святослав спав під відкритим небом, поклавши під голову сідло, а його улюбленою стравою було печене на вуглинах м’ясо. Недарма видатний український історик М. Грушевський називав Святослава «запорожцем на великокняжому престолі».
Святослав підкорив своїй владі царство волзьких булгар і завдав нищівної поразки могутньому Хозарському каганату. На Північному Кавказі князь затвердив свою владу над осетинами та черкесами, а потім на прохання візантійців вирушив утихомирювати войовничих дунайських болгар. Однак йому так припали до душі при дунайські краї, що він замислив перенести сюди столицю Русі.
Візантійці були налякані планами київського князя. У 971 році в місті Доростолі на Дунаї військо Святослава було оточене стотисячною армією візантійського імператора Іоанна Цимисхія, але воїни Святослава так мужньо відбивали усі атаки візантійців, що зрештою справа скінчилася миром.
Однак примхлива доля завдала удару з іншого боку. В 972 році Святослав із невеликою дружиною повертався з Дунайської Болгарії до Києва, коли біля Дніпровських порогів на його загін раптово напали печеніги. Князь загинув у запеклій сутичці зі степовиками.
